Мері Шева, у дівоцтві Макдональд, була звичайною ельфійкою, що жила в місті силу-силенну років. Але то так здавалося тільки їй одній, адже навіть за мірками ельфійської общини вона народжувала досить рано. Довгоочікуване і виплекане дитя було її первістком, тому навіть після болючих пологів, на яких вона кілька разів мало не встрачала свідомість, її переповнювали тільки найкращі емоції. Ба яке диво, оце маленьке створіння, що лежало зараз у маленькому лікарняному ліжечку, - то її синочок, її Джеймс. Її кровинка, що вони разом із Сетом створили.
Вона не мала ні найменшого поняття про безсонні ночі, які чекають на молоду маму, не знала про набряклі груди, від яких буде в захваті чоловік, а їй самій захочеться стрибнути з даху будинку від тягнучого болю, що переслідуватиме її мало не все вигодовування. Це у майбутньому вона зіштовхнеться з невгамовною шкідливістю, коли Джеймі в черговий раз розбиратиме до останнього болтика праску, радіо чи старий телевізор. То ще тільки будуть безсонні ночі через гульки хлопаки, який вже виріс і готується випорхнути з батьківського гнізда, перше кохання вкупі з розбитим серцем, накручені вуха і довжелезні лекції про шкоду паління після того, як батько зненацька зловив його з цигаркою за домом. І ще сотні й тисячі життєвих ситуацій, які їй доведеться пережити - це зараз було нереальним, чимось таким, що буде ще не скоро.
Натомість, дрібний хлоп мирно спав, підклавши дулю під голову. Ще втомлена після пологів мама лише слабко усміхнулася. Ба, яке мале, а вже дулю тикає. Дід би ним пишався. То був ще той шибайголова та дурко, навіть у вельми респектабельному віці. Шкода, що ні батько, ні мати Мері не дожили до цієї значущої події. Мама померла кілька років тому після тяжкої хвороби, а тато просто не зміг без неї, заслаб та згодом тихо відійшов уві сні. Проте навіть згадка про батьків не засмутила Мері. Навпаки, вона була впевнена, що десь там на небесах, вони разом дивляться вниз і тішаться своїм першим онуком.
А ще Мері вже кортіло показати синочка Сетові. Розказати тому, що у малого геть його очі і вушка. Та спить він так само, як батько, закинувши руки догори. Та ще...
— Добро ранку, жіночки-красуні...
Басовитий голос дварфа вивів молоду маму з краю мрій, повернувши на землю. Звістку про виписку Мері зустріла широкою усмішкою. Це ж треба, вже сьогодні додому! А коли дварф підійшов до Джеймса, той несподівато прокинувся, але не закричав, а потягнувся і тицьнув складену дулю прямо під носа. А вже секундою потому натхненні слова лікаря Дзонко змінили веселощі та примусили задуматися, і дівчина міцно-міцно пообіцяла собі, що стане найкращою мамою у світі.
Мері розуміла, що життя її щойно змінилося. Але все було добре. Вона була щаслива.