— От же його шаманська засця! — роздратований цією невдачою Віктонд потягнувся за пивом, на мить зупинився, ніби пригадавши щось, додав: — за Дюшес! — чверть пляшки лишилась ще повною, коли чоловік поставив пляшку на місце.
— Запасного Кайа у вас нема? Мені не з руки ще місяць їх тягати на собі. Я то впораюсь, но у них там такий лічильник! Ніякі абсолюції потім його не скинуть. Я от по дурості поліз до їх кишені раз і всього засмоктало, ніби зясцва з перевулку втіх! — На цих словах він повернувся до Тантки, яка саме прибирала розбиту попередню пляшку, та грізно мовив до неї: — Як раптом тебе там побачу тамочки, то всі вуха повидираю! А потім таткам передам, і ще разок дістанеться! — пригрозив Арелур, не звертаючи увагу, що його погроза по контексту стосувалась не перевулку з борделями, а боргів зі співунам, — Тілько не питайте що я там робив, бо самі розумієте, грошей я не маю ходити по таким районом, то всьо знайомі, — бігом закрив розпашніле обличчя пляшкою, допиваючи її. Віктонд випустив з виду, що для свого честолюбства він там буває і в нього там навіть є знижки. Щоправда його все-рівно добряче ошивають за святу наївність. Але останній місяць він там не з'являвся, бо працював на халтурах, щоб зі співунами розібратись. Саме на одній такій підробітці він влип в ситуацію зі смертю Регнерка.