— Зясць! — вилаявся Віктонд, поглянувши на свої нігті, — то знову тре манікюр йти робити, — протягнув невдоволено здоровань. Вони обидва з Гаррі слідкували за своїм зовнішнім виглядом, але, навідміну від пустельника, Віктонд слідував новоявам моди Аверісу. І сумно додав: — А грошей то нема.
— Та де там! — відмахнувся двергу чоловік, — петляв два дні, щоб шлях до Бюро не найшли. Кліті Співуни! — сильно вдарив по столу кулаком пан Арелур, да так, що недопита пляшка впала, покотилась та розбилась об підлогу.
— Зясць його най! — знову почав лаятись м'язистий красунчик, — тільки згадай їх, то одразу проблеми створюються. Гей, Тантка! — прогорланив Віктонд до дівчини. Він полюбляв її та опікунів називати як Тантка та її татки, вважаючи смішним такий лексичний каламбур. — Прибери отут, мала, — і побачивши її надуті щічки додав м'якше: — будь ласочка.
Побачивши стурбовані погляди друзів, чоловік почав розповідати, що сталось:
— Та й коротше, влип я, татуськи, ой як вплив. І тілько Кай мені допоможе. Мені треба, щоб він свож шуду-вуду в Третій світ зробив та виручив мене, — здоровань користувався пару раз трансфератором, але не розумів, що то таке, та й реальний матеріалізований світ йому подобався більше. Бо, як мінімум, тут є його прекрасне тіло. — Ото я вже думав зара всьо, робітку пороблю, здам їм ті кляті суми останні і всьо. Може відчепляться. Най мені ще щастить, що вони теж мене побоються, постійно за свої "інструменти" хапаються.
Імперець оглянувся в пошуках нової пляшки, але так її не найшов. Вирішивши, що то може і надобре, продовжив:
— Регнерка пам'ятаєте? Що, нє? — здивувася Віктонд Арелур, що крутився в дещо різних колах і не всіми б порядна людина хвалилась би, — всі ж знали Регнерка. Мертвий він, — дверг передав пляшку Віктонду, зрозумівши, що той очима вишукував, — і співуни мене над його тілом найшли. Але я до того не причетний, я хтів спасти його. От скажіть, набіса мені ножичок, хіба хлобці* нарізати, коли я міг би його пельку, а повірте мені та шмордя була страшна до заськи, розфарбувати так, що потім його труп не пізнали б. Я що, щукрис** якийсь? — глотком спорожнив пів-пляшки Віктонд, — то ж вони мене не слухали, але добре, що і "співом" своїм не познайомили. Ги-ги "с півом", — сміючись на свій каламбур чолов'яга вказав на пляшку в руці.
— Коротше, ми кулачками помахались, та й я вів їх на хвості пару діб, щоб до вас зайти. Тож мені тре Кай наш, аби довести, що я святий і хай вже відчепляться, — закінчив розповідь Віктонд. — А хіба свято яке? — звернув увагу на святкову атмосферу Бюро нештатний працівник, пропустивши новий каламбур слів.