Сотні років Ієтунак жив на цій планеті. Безкраї простори лісів, що зтикалися з берегом Світового Океану, давали йому все, що лишень могла зажадати його сутність. В лісі було повно їжі, крівлею над головою слугувало небо, на якому два сонця - жовте й синє - почергово змінювали одне одного, а елементи побуту, які не могли дати ліси, як то електронні прилади чи механічне обладнання, приносили в якості подарунків містяни, що приходили до Ієтунака за порадою, духовним просвітництвом, або допомогою. Шаман, знахор, сновидець - різні люди його по-різному називали, і він міг би жити іще й іще. А ле він зрозумів, що від цього життя він узяв усе, що йому було необхідно. Треба було змінити обкладинку того світу, в якому він набував нового досвіду, для того, щоб цей досвід дійсно був новим. Крайній півночі притаманне було знаходження світил на горизонті, в зеніті ж іноді можно було ледь-ледь побачити один із місяців цієї планети, й одного дня, побачивши червоний місяць над головою, Ієтунак зрозумів, що в саме цей час йому треба залишити цей світ. Він закрив очі...
***
Й відкрив їх уже в просторі Посмертя. Безлічі світів мультивсесвіту оминали його, пропливаючи повз. Безліч створінь, що мандрували між світами, прямували кудись по своїх справах. Ієтунак же віддався Потоку. Він плив за течією назустріч новому тілу в новій оболонці. Він знав, що пам'ять про це життя не збережеться, але він також знав і те, що в нього були можливості відновити пам'ять тим чи іншим чином. Поток насичував монаду шамана, загоював рани, які він зазнав у попередньому житті, залишаючи замість них рубці, що були квінтессенцією особистого досвіду. Тут не було часу як поняття чи критерію. Був лише багатовимірний простір. І в одну мить, цей простір перетворився на інше середовище, червоне, темне. Ієтунак зрозумів, що він вже втілився у нове тіло, й тепер йому залишається лише чекати, згадуючи минулі надбання своєї душі й використовуючи ментальні прийоми для того, щоб нова свідомість, що буде формуватися в цьому тілі, змогла витягнути ці надбання з підсвідомості, до якої зовсім скоро потрапить і він сам. Ієтунак вже не знав свого імені, не міг його згадати, а спогади танули. Щось потягнуло його тіло кудись назовні. Разом із цим, його свідомість поглинула пітьма. Знахор сподівався, що ненадовго...
***
Людське сімейство із нетерпінням чекало на свого первістка. О, так, цей хлопчик (так-так, це був саме хлопчик) був їхнім первістком. Обоє вони були родом із різних племен, які інші жителі Східного Примор'я узагальнювали однією назвою - Гірський Народ. Більш того - не дивлячись на свої відмінності, шість сотень років тому ці племена й самі почали усвідомлювати себе одним великим народом, коли зіштовхнулися із навалою орків. Але вони все іще жили досить відокремлено одне від одного через характер Акулячих гір і складність безпосередніх фізичних комунікацій, і могли суттєво відрізнятись як ментально, так і культурно. Так, батько новонародженого хлопчика був із низинного передгірного племені Басків, ім'я йому було Піріней: смуглявий, русий та високий, він був поліматом і брався за багато цікавих творчих задач, чим і забезпечував сім'ю. Матір же була з племені Чінайців, які жили високо в горах: білошкіра, темноволоса, із трохи розкосими очима, Кетті (саме так її звали) викладала філософію в Академії, й була готова до догляду за дитинчам.
Пі Ріней (батько)Ім'я сина було унікальне - власне, серед жителів Гірського народу було прийнято давати імена, які б були унікальними й уособлювали в собі симбіоз із декількох слів. Ім'я сина виникло у свідомості людей, що безмежно кохали одне одного - його батьків, за лічені секунди після народження сина, адже майбутній Кайола дивився на лікаря занадто мудрими очима, але з дивною посмішкою на вустах, в якій можна було прочитати суміш зневаги з поблажливістю. Хто зна: можливо, це ще пам'ять про попереднє життя не зовсім вивітрилася зі свідомості, бо ж сновидець, що тепер жив у підсвідомості, знав, що зорі не впливають - вони формують життя людини чи будь-якого іншого створіння, і це формування є визначальним. Душа втілюється в матеріальному тілі немовляти лише в симбіозі того досвіду й надбань, які вона вже мала, з тим досвідом і надбаннями, які вона могла потенційно отримати, і якщо друге визначалось вивченням свого родоводу й умов, в яких жили предки батьків цього створіння, то перше відображали зірки, якщо їх, звичайно, розшифрувати вірно.
Кет Ті (матір)Поглянувши одне на одного закозаними очима, Піріней та Кетті обрали ім'я своєму синові. На правах батька й чоловіка, Піріней дав цьому імені початок - Кайо, що з баскського діалекту можна було перекласти як "щасливий", бо ж він звернув увагу на посмішку, що сяяла на обличчі його сина. Кетті ж закінчила ім'я словом Лао, що з чінайського діалекту перекладалось як "старий", звернувши увагу саме на мудрість і досвідченість, які випромінювались його не по дитячому дорослими очима. Кайо Лао - ось повне ім'я того, кого друзі завжди будуть називати більш скорочено - Кайола.