Гару на порозі корчми вичавив з бороди воду і хекнув. От же ж пощастило потрапити в таку зливу. Добрий хазяїн навіть пса не вижене надвір, а Гару з своєю кумпанією валандався хто-зна де. Та й так пощастило - тут була гаряча їжа, пиво і суха постіль. Все ж краще, ніж десь посеред мокрого наскрізь поля.
— Здоров був, добродію. Нам пива на всіх. Та чогось гарячого поїсти. Хай би чорти вхопили той дощ клятий, пердолити його в гузно.
Настрій був не то що дуже приязний, але тепло таверни діяло швидко. І вже через кілька хвилин, отримавши келих пива, Гару був цілком налаштований почесати язиком.
— Агов, корчмарю, як справи на хуторі вашому? Чи все спокійно?
Гару сам винен, що залишив своє пиво на столі без нагляду. Але ж хай йому грець, відвернувся тільки на хвильку, і тільки встиг побачити, що малий засранець викрутий свої лапаті вуха прямо в кружку. І дварф добре вилаявся:
— А шо б тобі баняк тріснув, висерок. На холєру ти мені води в пиво налив, вишкребок ординський? Зара я тобі твого сапага в сраку запхну так глибоко, шо всмакуєш, в яке гімно вчора вступив!
Останнім часом Гару часто задавав собі питання, чому він взагалі ходить з такими диваками. Ходив би собі мертвих відспівував на ходячих упокоював - так ні, треба пригод на свою сраку. Інколи Гару почував себе єдиною розумною істотою серед дурнуватих тварин. Хоча інколи це відчуття проходило і було майже добре - як в компанії якщо не друзів, то добрих приятелів. Але явно не зараз.