Кішечка на підвіконні заїжджого двору дивилась на здивований вираз обличчя Стоунгіла - власника закладу. Він, судячи з усього, був щиро здивований. Мабуть, він очікував побачити велику флейту, край якої стирчав з-за спини, а побачив дальнобійну зброю. Хтозна, з чого він зробив такий висновок: можливо, ніжні руки та взагалі зовнішній вигляд Валрел не допускали й думки про те, що вона використовує зброю? Чи, можливо, її лук та сагайдак були на стільки красивими, що не були схожими на зброю?
Так, чи інакше, а домовленість була прийнята. Можливо, Тоблен вже пожалкував про неї, але скасовувати прийняті договори було не в його правилах. Репутація чесного бізнесмена коштувала набагато більше за півдюжини золотих. Тож, він вказав на один з кутків, в якому був пустий стіл. Його можно було використати в якості імпровізованой сцени, що й було зроблено: бардесса заспівала пісню, й отримала оплески від відвідувачів. Але не монети. Хоча, монети можна було б отримати згодом.
- Егей, гарно співаєш, красуне! Давай іще! - викрикнув хтось із натовпу. Інші його підтримали. Хтозна: можливо, ще дві-три пісні - і вона назбирає трохи шовтеньких кругляшків?...
- Так, так! - підгукнув інший. - А якщо ще й зтанцюєш - взагалі буде файно.
Тим часом, кішечці на підвіконні ставало нудно. Вона не любила галас і метушню, тож почала вилизуватись, збираючись пройтись по нічним вулицям Фандаліну. Доки вона вилизувалась - могла спостерігати, як слідом за Бодомаром нагору піднявся спочатку Сільдар, за ним - Ґвен, а слідом за нею, мабуть, і Майло. Зайшовши в кімнату, Голвінтер зкинув свій брудний одяг та приєднався до Хмурого, шубовснувши в чан із гарячою водою й запрошуючи Ланіган, що йшла за ним. Але кішечка вже цього не бачила, бо, закінчивши вечірній туалет, вона пішла на прогулянку.
Біля другого збіговиська незнайомих гуманоїдів - більш шумного, біля якого вона не відпочивала й не просила їжу ніколи, Кішечка побачила кота. Він виглядав аристократично, але сидів на підвіконні цього паскудного місця. Вона, хотіла було, попередити свояка про небезпеку цього місця, але не встигла.
- Хорошенько ти йому вмазала, Грісто! - похвалив барменшу один із червонотаврованих, шукаючи, на кому б повторити цей дійсно показовий удар. Його очі наштовхнулись на кота, що сидів на підвіконні: підскочивши до нього, бандит замахнувся й спробував вдарити Сібо. Не дивлячись на сп'яніння, удар вийшов що треба: тільце котика відлетіло кудись в сторону, а червонотаврована падлюка зареготала.
- Бач, я теж так можу, ги-ги... - доносились вихваляння зі "Сплячого Велета". Вони навіть і не подумали, що то може бути не звичний кіт, тому навіть не помітили того, що в польоті тіло котика обернулося на гном'яче й болюче гепнулось на землю. Кішечка підбігла до гнома, але, побачивши що той - живий, здоровий, та при свідомості, лише потерлась о його ногу. Навідміну від котів, гноми не могли бути потенційними партнерами для кішок, тож вона пішла собі далі. Тим не менш, боковий зір, гострий слух та нюх, дозволяли їй бути в курсі того, що там відбувалось.
А відбувались там дуже й дуже цікаві речі. Гном прикликав вічних котячих ворогів - щурів. Їх було аж 8 штук, і кішка була рада, що не залишилась там надовше, адже гігантські щури загризли б її умить. Натомісць, вони забігли в Сплячого Велета, атакувавши бандитів, що там відпочивали. Сам Босі обійшов ферму й постукався в двері. Декілька хвилин нічого не відбувалось, після чого почувся тихий чоловічий голос:
- Звідкіль ти це чув, незнайомцю? Зараз вже пізно, й на вулиці небезпечно. Хто ти, й чому ми маємо тобі довіряти?...
Кішечка ж, тим часом, давно вже оминула ферму, й вийшла на сусідню вулицю. Вона вела назад, в сторону центральної площі та саду, в якому Кішка полюбляла ходити сама по собі, а місцевий ельф іноді її підкормлював. Вона якраз проходила повз Рудну Біржу, коли побачила ще одне нове обличчя тут, у місці. Вони з пані Торнтон якраз збиралися до неї в кабінет, тож, задершись на дерево, кішечка знову почала вилизуватись.
- Що ж, якщо у вас є пропозиції щодо можливостей, які могли б зацікавити Мене.... - відповіла Келу Халія - вже більш поблажливо, та, все ж, з нотками насмішкуватості, зневаги й призирства в голосі - Тоді прошу за мною.
Обоє піднялися на другий поверх, у кабінет голови Фандалінської Рудної Біржі. Вона поводилася досить упевнено. Келу здавалось, що жіночка розкусила його темноельфійське походження, і її впевненість з урахуванням цього виглядала досить дивною. Зазвичай, темних ельфів боялися, й тому намагались або догодити, або вбити. У випадку ж із Халією Торнтон, здавалось, що вона або на стільки впевнена в собі, що може собі дозволити повернутись до дроу спиною, або ж хоче розставити усі крапки, чітко позначивши себе тією персоною, яка буде диктувати умови. Ну, або ж Кел помилився, й Халія сприйняла його звичайним, недалеким, дурнуватим, але досить сексуальним, хлопчиком з привабливими рисами обличчя, в якого за замовчуванням не може бути ніяких пропозицій щодо перспективних можливостей. Власне, саме такий образ дроу і прийняв, чи не так?
- Ну що, кажи, які там в тебе нові можливості. В сексуальних послугах - скажу одразу - я не зацікавлена. - мовила до дроу Торнтон. Чи злякалась вона його натяків щодо звинувачень у співпраці з "червоними" , було не зрозуміло.