З двох шляхів - на південний схід від площі до лісу, та на північний захід від площі - до міського саду, Сібо обрав перший варіянт. Рушивши в сторону лісу, гном не забув замаскуватись, а саме - прийняти подобу кота, і вже в ній прогулятись по місту. Хтозна: може, так вдасться підслухати якісь теревені чи чутки? І дійсно: проходячи повз ферму, містер Босі почув, як фермери-напіврослики щось гаряче обговорювали. Тож він зупинився послухати місцеві балачки, перш ніж продовжити шлях далі.
- Треба буде сходити до Святилища, Нарте. - говорила дебела жінка-напіврослиця. - Можливо, в хазяйки є якісь мазі, які прискорять загоєння подряпин Карпа.
- Ой, не знаю, не знаю, Квел. - відповів їй фермер, який теж був напівросликом й попередньо - або родичем жіночки, або її чоловіком. - Сестра Гараель, яка наглядає за Святилищем Удачі, нещодавно покинула місто на кілька днів, а потім повернулася пораненою і виснаженою. Наврядчи вона буде взмозі допомогти малому, принаймні - зараз.
Подальшу розмову Сібо вже не зміг почути, адже ця пара фермерів віддалилася від тину, а шум з будівлі навпроти навпаки - підсилився, що унеможливило подальше підслуховування. Гному в котячій подобі довелося звернути увагу на цю - іншу - будівлю. Цей зубожілий, розташований в кінці головної вулиці Фандаліна, трактир, був схожий на брудну і небезпечну діру, якою він, власне, й виявився, при більш ближчому огляді. Тут гостювали Червонотавровані - ніким іншим ці шибайголови й бандюгани не могли бути.
- Слухай но, Ґрісто! Тут, кажуть, на заїжджому дворі сьогодні аншлаг! - мовив один із бандюків. - Он, якийсь піврослик заселився: кажуть, що пригодник. Та й я чув, що годину тому по Триборській стежці заїхала на возі іще одна компанія.
- Нєє, я не чула. Хрін тут що почуєш, коли вас, довбнів дерев'яних, треба питвом поїти, та закусь якийсь організовувати.
- Гей! Ти чо бикуєш, стерво? - один із червонотаврованих хотів було піднятися, та дебела рука Грісти вмазала йому ляпаса по щоці. П'яне бидло відрубилось, а я його більш тверезі товариші розреготались.
- Сам ти стерво, покидьку. - відповіла хазяйка Сплячого Велетня - а забігайловка називалась саме так, про що говорила забльована вицвівша дощечка, яка, судячи з усього, колись висіла над дверима, а зараз лежала перед входом замість ганчірки для ніг.
Тим часом, Келагар зайшов у будівлю Фандалінської Рудної Біржі, й став гукати й шукати власницю. Її поява не забарилась, і перед дроу постала приваблива жінка з гострим поглядом, який був наповнений владою - ну, або прагненням до неї. Такий погляд часто можна було зустріти в Андердарку, а їх власницями були, як правило, жінки-дроу. Оглянувши Кела, вона відповіла:
- Чого тобі, чорномазий?
Хто зна, чого вона назвала Кела саме так? Можливо, вона звикла так зверхньо звертатись до усіх відвідувачів її підприємства, бо ж більшість із них були шахтарями, й їхні обличчя часто були покриті чорним пилом та кіптявою. Або ж, вона побачила справжній образ Кела?
***
- Я бачу музичний інструмент за вашою спиною, тож давайте зробимо так, шановно пані. Ви лишень раз розважите наших гостей, і будете мати власну кімнату, триразове харчування, а також гарячий чан із милом та іншими дамськими штукенціями. Перша доба - один золотий і виступ, а наступні - якщо у цьому буде потреба - ну, нехай за половинну вартість в 4 золотих і виступ. Згода?
Це було більш ніж просто щедра пропозиція. Зазвичай барди виступали в кращому випадку - за ліжкомісце десь в амбарі чи на горищі, а за їжу розраховувались із заробленого тут же, в харчевні, в гіршому ж випадку й того не мали. Тут же, на додачу до того, що дівчина могла б заробити, їй пропонували істинно аристократичні умови. Принаймні за перший день. Можливо, то була справа в її зовнішності, а, може - в переконливості. Так, чи інакше, дівчина мала б бути задоволеною. Ну, або ні, враховуючи, що вона, усе ж таки, жінка, а настрій в жінок, як ми знаємо, буває ну ду-уже мінливим.
- Егей, а ти, часом, не цей, як його.... - до стійки підійшов Бодомар, побачивши напіврослика. Паладину, мабуть, набридло стояти й чекати, тож він вирішив діяти. Почувши ім'я Добробочки, він присвиснув.
- Точно! Майло! Вантажники щось про тебе згадували, та ми так і не перестрілись на шляху. Ти де пропадав? Сподіваюсь, то не ти на нас гоблінів натравив, еге ж?
Бодя гиготнув, але погляд його залишився холодним та оцінюючим. Він не довіряв напіврослику, як, власне, й будь-кому іншому з їхньої групи. Зрозумівши, що Сільдар сьогодні пригощає, Хмурий поляскав Голвінтера по плечу й попрямував на другий поверх.
- Я - відпочивати. Бармене, мою вечерю та вино нехай вже в кімнату покоївка принесе. Вітаю в нашій тісній компанії, Добробочко, та знай: я з тебе очей не зпущу!
Із цими словами паладин піднявся на гору. Дубова бочка з окропом вже чекала на нього: на дні лежало розпечене каміння, яке й гріло воду. Бочка була величенькою: в ній могли вільно уміститися четверодебелих чоловіків; якщо ж чоловіки виявляться не надто дебелими, або серед них буде декілька жіночок, то й вшістьох можна було уміститись. Зкинувши зайвий одяг та віддавши його покоївці - щоб попрала, воїн опустив своє тіло в таку приємну гарячу воду, яка змиє всі наслідки й негаразди битви як з тіла, так і з душі.
Що ж до, інших, то справи з барменом вже ніби й були закінчені. Той запевнив Гвеннет, що про коня подбають, й у разі згоди Вальки на його умови - був готовий кивнути працівникам заїжджого двору, щоб ті підготували другий номер. Загалом так воно й виходило, що в оплаченій Сільдаром кімнаті поселилися, власне, сам Сільдар, Гвеннет, Бодомар та Келагар, і, хоча останнього ще не було в Стоунгілл, він, на відміну від Сібо, не виявляв бажання ночувати в лісі. Другу кімнату зайняла Валрел, а в третій чекало ліжко лише на Майло. Інші три були вільні, й готові прийняти, наприклад, того ж Босі, у разі, якщо той передумає, чи якихось інших пригодників чи подорожуючих.
- Долучайся й ти до нашої компанії, Майло! Упевнений, твій шлях також був довгий, і тобі не завадить гарненько відпарити тіло, підготувавши його до майбутніх звершень та пригод! - на правах мецената усього цього лаунжу мовив Сільдар, запрошуючи напіврослика скористуватись чаном та познайомитися ближче. Дружньо ляснувши Добробочку по коліну, Сільдар також підвівся й послідував за Бодомаром нагору - відпочивати, попутньо питаючи в Майло, хто він та звідки, якщо той, звісно, приймає пропозицію Голвінтера та йде слідом. - Щодо вечері, то, думаю, нам слід узяти приклад із Боді. - відповів Сільдар паладинші на прізвище Ланіган, киваючи Стоунгілу з натяком на необхідність повторити бажання Боді щодо їжі й для них.