Купивши перлину, дівчина зацікавлено її розглядувала і навіть не думаючи про торги, віддала за неї оговорену суму. Утримуючи округлу дорогоцінність у двох пальцях, вона підняла його до гори і насолоджувалася тим, як його білосніжний колір відблискував у вогнях свічок. Аж поки її не схопив незнайомий чоловік. Тоді вона швидко сховала перлину спочатку у кулачок, а потім у лощинку між... своєї роби. Її здивувало, що чолов'яга доволі точно розповів про події у печерах. Невже її друзі вже встигли комусь розповісти? Через це її личко нахмурилось. Переважно через те, що він її чіпав, та коли вона почала вириватись з його рук, він вже і сам її відпустив.
— Гвен, ким був цей нахаба? Мені вже не подобається це місце. Тут до красунь чіпляються різні прилипали. Закінчуй тут, а я спробую сдихатись від нашого сміття.
Але для іншої торгівлі вже стало занадто пізно, про що свідчило потемніле небо. Тому, разом із Бодомаром, Валрел відправилась до заїжджого двору. Опинившись у середині, вона одразу відправилась до певного власника таверни.
— Вітаю пане. Мені, Валрел "неповторній", та моїим супутникам потрібні кімнати на ніч. Що ви можете надати. А ще, мені потрібна лаханка теплої води та ароматного мила.