– А ще, ця красуня, і ця, – Келагар трохи обійняв Валрел і Ґвен, ніби демонструючи Бартену, – вони Герої! Ну знаєте, такі про яких потім складають легенди і пісні... Але усі з чогось починають, наприклад з гоблінів! Ви б бачили, які вони! Блискавичні, яскраві! І це вони були трохи втомлені через незручності! А сумки якраз дозволять цих незручностей уникнути, і значно підвищити шанси на те, що вони допоможуть Фандаліну в розвитку через винищення всякої погані, що тут є! Слово Едгіна Дарвіса!
Поки тут вирішили зайнятися улюбленою справою торгашів, дроу мав час познайомитися з впливовими особами цього міста, тож відпустивши дівчат, Келагар відступив до дверей:
– Піду привітаюсь з тіткою, до зустрічі у Стоунхілла, візьміть і на мене щось.
Закріпивши на поясі мішечок з триболами, він вийшов, далі слідуючи вказівкам Бартена. По дорозі він вивчав навколишню місцевість, граючи роль безтурботного приїзджого. Мабуть, треба було б придумати якесь вітання, або початок розмови, але то для слабаків та поверхневих ніженок. Лише хаотична імпровізація, лише хардкор. Лишалось сподіватись що особа, яка була йому потрібна, ще на місці.