Коли візок відправився у дорогу, Валрєл що засіла позаду поряд зі спорядженням. І коли усе нарешті стало спокійно, вона сама і не помітила, як заснула. Можливо на неї просто нахлинула втома, бо майже усю дорогу, до того моменту як її схопили, вона провела на ногах. І це, хоча не така тяжка втома, як від полону гоблінів, але для ніжної аристократки що не знала раніше труднощів, ця пригода стала дуже виснажливою. І від втоми, вона провалилась не просто у дрімоту, а майже відрубилась. Її тіло з'їхало до положення лежачи, а нахиливши голову, в неї потік невеликий струмок слини. І у такому положені вона пролежала аж до самого Фандаліна. І навіть вигрузка спорядження її не розбудили, аж до моменту поки її не окликнула Ґвен. Єльфійка трохи піднялася із дуже заспаним видом і скуйовдженим волоссям
— Ґа?... Що? - Дівчина почала приходити до себе, поправляючи волосся і розминаючи лице, потягуючи за свої щічки. - Так, що я пропустила? - Запитала Валрєл, але вже відповісти їй було нікому. Тому вона поспішила зайти до лавки останньою. І майже одразу помітила величезну і гарну жемчужину на прилавку. Вона захопливо вдихнула і схопивши дорогоцінний камінь підбігла до прилавку, відштовхнувши якогось смазливого доходягу.
— А мені оцю жемчужину, будь ласка. А ще, у вас є пір'я для письма? Наприклад совине.