Вибоїста дорога виводить авантюристів із лісистого схилу, і перед ними вперше відкривається вид на Фандалін. Містечко складається з приблизно п’ятдесяти дерев’яних будинків, деякі з яких побудовані на старому фундаменті з плитняку. Безліч старих руїн, від яких залишилися лише вкриті плющем і чагарником зруйновані кам’яні стіни, оточують нові будинки і крамниці, вказуючи на те, що в минулому це містечко було набагато більшим. Більшість нових будівель розташована вздовж дороги, яка далі ширшає, перетворюючись на дещо схоже на головну вулицю, піднімаючись далі до зруйнованого маєтку, розташованому на пагорбі на східній околиці міста.
Вже сутеніло, тож надворі було небагацько людей у порівнянні з тим, скільки їх буває вдень. Удень пригодники могли б побачити дітей, що граються на міському лузі, та городян, що прямують у своїх справах або бігають по крамницях. Наразі ж подорожуючих зустрів лише тихий спокійний гомін жителів, що перебували в колі своїх сімей у недавно відновлених будинках. Де-не-де виднілося світло з віконець, але цілковита темрява іще не наступила, тож сама вулиця й досі не була освітлена. Якщо, звичайно, вона освітлювалася взагалі.
Віз зупинився на самому початку селища. Позаду залишилося декілька напівобжитих халуп, і подорожуючі стали зустрічати відновлену інфраструктуру Фандаліну, якою, враховуючи специфіку селища, був чи не кожний другий будинок тут. По праву руку виднілася вивіска з малюнком ковальського приладдя, м'яко натякаючи на те, що то є кузня, а навпроти неї, по ліву руку, можна було прочитати назву магазинчику. Це були якраз таки "Провізії Бартена".
Як виявилось, крамниця Бартена — найбільший торговий пост у Фандаліні. Його стелажі заповнені, здебільшого, звичайними товарами і матеріалами, включаючи наплічні сумки, похідні спальники, мотузки, дорожні пайки. Це місце відкрите зі світанку до заходу, тож хазяїн на ім'я Ельмар вже збирався скоро закриватись. Та, побачивши прибулих авантюристів, він відклав свої справи й без зайвих питань виплатив 250 золотих, які був винен їм за роботу.
Власником цієї крамниці є Ельмар Бартен - худорлявий і лисуватий доброзичливий та ввічливий чоловік п’ятдесяти років. Він тримає на службі пару молодих помічників (Андер та
Тістл), які вантажать і розвантажують вози, і які приймають клієнтів, коли Барт відлучається. Власне, вони як раз і зайнялися прибувшим до нього возом. Коли ж Сільдар розказав Ельмару про біду, яка сталася у них з Ґвеннет, та зникнення Ґандріха Роксікера, Бартен засмутився від цієї новини. Він майже тотчас просить загін знайти і врятувати дверга. Він вважає Ґандріха другом та щось схвильовано говорить про виявлення загублених копалень Фандельверського Пакту в довколишніх пагорбах.
- Двоє інших братів Роксікерів - Нандро і Тарден - розбили табір десь за містом. - повідомляє Бартен авантюристам. - Я не бачив їх уже з декаду, й очікую на них з дня на день, щоб поповнити їхні запаси.
Бартен не зберігає зброї або обладунків, тож продати те, що винесли авантюристи з гоблінської печери, їм не вдалося. Більш того - тепер, коли, віз разом із товарами, був доставлений, він, разом із тваринами, що тягли його, мав залишитися в Бартена. Що означало, що залишки гоблінської зброї треба було комусь нести. Якщо ж говорити не про потенційний продаж, а про потенційні покупки, то в цьому магазині можна було придбати будь-яке небойове спорядження. Та, бачучи ту кількість обладунків та зброї, яку привезли із собою авантюристи, містер Бартен порадив відвідати магазин Левовий Щит, що розташовувався в центральній частині селища. Судячи з усього, в Фандаліні була своєрідна монополія на торгівлю тими чи іншими товарами. Домовленості щодо розподілу торгівельних сфер. Бартен лише опосередковано підтвердив цю тезу, розповівши й про інші місця у Фандаліні, які можна було відвідати тільки-но приїжджим. Так, наприклад, серед них були Рудна Біржа, Каплиця Вдачі, та Ратуша (так-так, не дивлячись на те, що тут не було постійної охорони, вночі на ратуші завше чатував часовий, готовий у разі надзвичайної ситуації сповістити про небезпеку).
Після знайомства з Бартеном, Сільдар помітно розслабився. Він бажає знайти безпечне місце для ночівлі, й згадує, що Келагар казав про якийсь заїжджий двір тут. Бартен підтверджує, що далі по цій самій вулиці, по тій самій стороні, що й його магазин, дійсно знаходиться "Стоунгілл", в якому можна переночувати, тож Голвінтер, апелюючи до наближення нічної пори, пропонує відкласти усі справи назавтра, й добренько відпочити. Після гоблінського полону він дуже виснажений, і дійсно потребує гарного відпочинку. Відсутність зв'язку з Божественним, та довгі жорстокі катування гоблінів, зробили Сільдара досить слабким, навідміну від Гвеннет. Але, він сподівався на те, що то було тимчасове явище, й за тиждень-другий він зможе оговтатись.
- Я б такий, що одразу б пішов відпочивати. - відповів Сільдар паладинші. - Але... Гоблінських грошей з печери я не брав, бо сил не стало зробити проти гоблінів у битві хоч щось суттєве. Усе через катування. Тож - вибачай, але попрошу в тебе в борг трохи золота. Сподіваюсь, що з півсотні золотих мені вистачить на те, щоби оговтатись. Я все віддам згодом, добре?...
Тим часом, дроу, в'їхавши до міста, приховав свою істину зовнішність, а, можливо, і сутність. Для нього це було важливо зробити не тільки через упереджене ставлення більшості з осідлих представників народів Поверхні до дроу, а ще й тому, що хтось міг упізнати його як колишнього червонотаврованого, чи ким він там був у відносно недавньому минулому. Для декого, звичайно, усі дроу могли бути на одне лице, але Кел виділявся серед своїх одноплемінників. Відсутністю ока - як мінімум...