Дальдарин ішов собі, не обертаючись. Він був вищий, старший, мудріший, досвідченіший від цього людиська. Більш того - він був аристократичної крові, й із нього було досить того терпіння, що він виказав цій когорті волоцюг, подорожуючи разом із ними. В нього була своя мета, його кликав його Бог на виконання місії, що була набагато важливішою за супровід якоїсь провізії. Тим паче, якщо цей супровід додатково супроводжувався візитом до придорожніх гоблінських сховків.
Ельф сподівався, що дроу буде вбитий там гоблінами. Так, на підходах до печери він іще бився з цими недоумками, що не спекалися чорномазого ще в Невервінтері. І переповнився сподіваннями, що той кудись зникне разом із возом, лише підтвердивши лихість своєї натури. Але сталось не так: дроу не втік, і він вижив. Тож Дальдарину не було чого робити тут, серед цієї голоти. Його чекало відновлення Справедливості у відновлення спаплюженого вівтаря.
- Так, саме він. - підтвердив спогади Гвеннет щодо Ярно Сільдар. - Сподіваюсь в тебе самої буде нагода поділитись своїми юнацькими переживаннями. - підморгнув він напівельфійці. - Що ж до мого Тризуба... Річ, звісно ж, пам'ятна й цінна, але не в речах цінність, а в ідеях, які варто відстоювати й впроваджувати в життя. Ідеї ж Роксікерів щодо відновлення Фандаліну безумовно вартують того, щоб ватага цих молодиків та молодичок долучилася до її втілення, най і вартістю мого Тризуба. Що ж до дипломатії Альянсу Лордів... - продовжив Сільдар, відповідаючи тепер вже Келагару - Що-що, а наших посланців я б точно не назвав би безпорадними. І факт, що я втрапив у полон до гоблінів, не може бути підтвердженням зворотнього...
Отак, за розмовами, відпочиваючи на возі, пригодники без поспіху сунули в сторону Фандаліну, аж поки панорама цього містечка не відкрилася перед ними у всій своїй вечірній провінційній красі...