Вцілому й загалом, битва не тільки загартувала авантюристів. Вона ще й зблизила їх емоційно - в деякому сенсі, звичайно. Рішення, які вони приймали під час битви, та обговорення після неї, дали змогу кожному з членів стихійно новоствореного загону зрозуміти, хто є хто. Вони трохи розчистили печеру від смердючих гоблінських трупів, і десь із годинку відпочили, перебираючи те, що можна було собі привласнити на правах переможців. А такого добра тут було навалом: ставало зрозуміло, що Кларґ відправляв свому королю Ґралу далеко не все з того, що грабував на дорогах біля Триборського тракту.
- Мета в мене була досить проста, бо ж я допомагав своєму другові Роксікеру відновити давній гномівський бізнес тут, у Фандаліні. - відповів Сільдар Сібові. Він не був проти того, щоб Гвеннет розповіла визволителям що до чого, бо ж, як він зрозумів, вони теж допомагали Гандріху, от тільки в питаннях припасів. - Альянс Лордів, до якого я належу в якості почесного члена Кавалерії Грифонів Вотердіпа, зацікавлений в розвитку диких земель в околицях великих міст, в тому числі й Невервінтера. Справа ж Роксікерів має цьому сприяти. Крім того, Альянс зацікавлений в загальній безпеці й процвітанні, тож іноді ми діємо на випередження, посилаючи своїх дипломатичних представників. Власне, від одного з них перестали поступати звіти: він мав проводити свою діяльність тут, у Фандаліні, тож мене було направлено дізнатись, куди він зник.
Після того, як авантюристи перевели подих, та зрозумівши, що використати другий басейн під купальню не вийде, вони вирішили збиратися й вирушати в сторону Фандаліну. Марковане добро вони залишили на місцях, бо ж двійко волів наврядчи змогли б тягнути перевантаженого воза, а якби й змогли б - ризик втратити воза був занадто великий. От якби б то ж Підмогильний не покинув їх в таку мить, то можна було б розподілити ящики й коробки на два воза, й спокійно довезти усе до Фандаліну. Інакше ж - зась! Доведеться або повертатись, або скинути це питання на місцеву владу. Не зрозуміло, чи допоміг би Скакун Гвеннет. Доречі: де ж він?...
- Доречі, Гвен: ти, можливо, пам'ятаєш його. Це наш із твоїм батьком бойовий товариш Ярно: звісно, ти його лише в підлітковому віці й бачила, бо коли ми шастали за пригодами вже втрьох, він, на деякий період, поїхав в інші краї, а повернувся вже коли ти стала на власний глях пригодництва. Так от - я маю дізнатися, що сталося з Ярно. Я чув чутки про банди, які ведуть свій розгул у цих місцях, тож, сподіваюсь, він не став їхньою жертвою. Доречі: я так і не віддячив вам за наш порятунок, тож: ось.
Сільдар простягнув свій тризуб. Зброя виглядала дуже дорого та якісно: така, зазвичай, є зачарованою. Опісля, вже коли авантюристи, відпочивши, вийшли з печери й дійшли до воза, їх зустрів Дальдарин. Глянувши на них своїм зверхнім поглядом, він повідомив, що він - не сторожка, і не мисливець на гоблоту, що в нього є своя місія, з усілякими смердами по селам ходить - то не його справа. Тож, проігнорувавши серед авантюристів появу Сільдара, Гвеннет та Валрел, Дальдарин щез у листві дерев по своїх справах. Так чи інакше, а майно Роксікерів було все на місці, тож пригодникам гріх було жалітися на Даля, адже саме завдяки йому віз не пограбували.