На хвильку погляд сковзнув по Бодомарові, й гному сяйнула думка.
– Вподобав щось - бери. Заслужив же, а не крадеш.
Гном почервонів, ставши ще більш коричневим, ніж був. У відповідь видавив невпевнене дякую. Хмурий і гадки не мав, що Сібо хотів вибачитись за свою наглість із відштовхуванням здорованя-вояки, і ці гроші йому потрібні були для одної ідеї для цього. Хутко друїд взяв свою частку, згадавши, що отак ніби якийсь мали крадіжка він похапцев тягав їжу, живучи з гоблінами. Але на цей раз все було чесно. І так само чесним чином відправились статуетки з слонової кості у сумку, в якій можна було побачити не менш красиву та шанобливу до деталей іншу статуетку – вирізаний із тису Баерван-Мандрівник.
Мотузка з руки Сібо як змія поповзла собі за спину до рюкзака, звернувшись там кільцями і на тому завмерла. Поки друїд засовував до рюкзака знайдені два списа на заміну свого, що він вже надумав прилаштувати до магічної мотузки у майбутньому полюванні, безбородий панчик Босі розмірковував про те, що окрім пошуків Ґандріха та бою з драконом ще потрібно цілу банду із міста вигнати. Нелегка задача. Коли ж Ґвенн повідомила про Ковальню Заклинань, то друїд вже зовсім поринув у думки. Може Баерван направляв його не лише для порятнку лісів від Дракону? Важкий шлях обрав бог для його підданого. Раптом гном відчув, що має дозвіл на бороду. Щастя охопило його сердце, але і страх став стискувати груди тіло, що вже дуже втомилося від навантаження останніх годин. Сібо вирішив відпочити.
Дивитись на трупи тут при відпочинку не хотілось. У сусідній кімнаті теж валялось пару тіл, але зі сходинок їх не було видно. Там малий монах і присів, діставши згорток з їжею. Вид був на купальню, чи чим воно там служило для гоблінів. Якийсь резерувар з водою, в який гірська вода витікала прямо із скельних стін. Бурхливість потоків йому нагадало, де він міг чути про пакт Фандельвера. Здається. один дуже старий гном з поселення лісових родичів, що він навідував декілька місяців тому, щось таке згадував. Той старигань вже доживав п'яту сотню. Та й пам'ять його підводила. але діти любили з ним грати, він їм розказував якісь казочки. І про цю печеру Ехо щось таке Сібо теж чув, але не звернув увагу. Мало що там вигадує старий, щоб позабавити малих?
— Може нам не варто всім разом заїзджати до Фандаліну у відкриту? — подав голос карликовий воїн. Дозвіл його бога додала йому трохи впевненості і він намагався спілкуватись з іншими на рівних, а не ховатись від розмов, роблячи вигляд, що він кущик і його тут немає. — Лише панові Бодомару та серу Сільдару увійти в місто, а решті діяти таємно, — для Сібо це було звично, він маскувався в містах, щоб не звертати зайвої уваг до себе і ні з ким не спілкуватись без необхідності.