Сібо стояв біля сундука та непевнено крутив між пальцями золоті монети. Згідно відомому йому кодексу авантюристів, він мав право взяти свою частку. Але у гнома не було такої наглості взяти її самостійно і попитаи йому було незручно. Він кинув взяту монету в сундук, зітхнувши. Зазвичай оця валюта йому потрібна лише для деяких справ в поселеннях людей і інших цівілізованих народів. Але тут йому потрібно задля місії певна сума, яку він навіть не міг визначити. А ще й витрати на приготування. Ох, шкода, що немає дорогоцінного каміння, їх цінність як і будь-якому гномові Сібові відома добре.
На око потрапили статуетки із слонової кістки. Друїд ненавидів всім сердцем браконьєрів, які полюють задля створення таких от дорогоцінних дрібничок дял багатіїв та ціннителів. Але все ж карлик не міг не оцінити роботу скульптура і красу цього виробу. Він потягнувся рукою, але стримався. Що ж можуть подумати решта в групі? Ай, не добре отак брати.
— Нас троє! — пискнув Сібо, осмілившись заявити, що він теж піде на виручку Ґандріху, – я з вами! — лісовий гном ніяк інакше не міг, це було у нього в природі допомагати тим, хто цього потребує, хоча поділиитсь своїми мотивами для решти – це було вже занадто навіть для Сібо. Який ледь порадів тому, що тут хчоа б самі ельфи пеерважно, до яких в нього більша прихильність. А Сібо при тмоу ще був достатньо екстравертним через свої мандри, як для істоти його племені та роду.
— Ми найдемо Ґандріха! — додав трішки впевненіше карликовий маг. все ж, навіть якщо відкинути його природу, до дварфа він доєднався, бо це був шанс заробити гроші біля лігва дракона. Гроші, які забезпечать йому можливість винайняти групу. Хоча як би він набирав ту групу з його навиками соціалізації, Сібо гадки не мав. Але група в нього вже була.
Важко було помітити, що гном роздягнувся. ВІн не був голий, а лише зняв броньовані наклепки на одежі, що відкрило його торс. Але у безбородого було достатньо волосся на його коричневому тілі. І він не виглядав вже аж такою дитиною, оскільки голова була пропорціна до того, що її утримувало. Видні були м'язи, а худорба хлопчини.
Навряд чи хтось знає, що Сібо був лісовим гномом. Бо якщо Сібо буде стояти в поточнмоу своєму вигляді без яких-небудь натільних прикрас та одежі, то він буде зливатись з навколишнім лісом. Не дивно, що в цій битві він двічі користувався ілюзією, щоправда звуковою. Його плем'я було мастаками ілюзій, і до його коричневої шкіри та зелених нарядів додавались прості форми маскування ілюзорної магії.
Хоча малому друїду було важко взяти собі трофей у вигляді золота, все ж він найшов собі іншу річ, яка здавалась менш примітною і непотрібною. Це була мотузка, але незвичайна і магічна. Взявши її до рук, Сібо відчув її і зміг оживити. Мотузка оплела його руку, підтвердивши здогадку важливої знахідки. Вона була приємна на дотик і дуже міцна.