Знайомі слова рубанули слух як грім посеред ясного неба. Неточні, дефективні, але до болю знайомі що розум чіплявся за них, приглушуючи усі інші звуки. Келагар не приховував здивування, коли знайшов поглядом джерело звуків.
– Над вимовою ще треба попрацювати. Якщо буде час та бажання. Щодо дворфа... Є у мене кілька ідей. І якщо цей мотлох пов'язаний зі Скляним посохом, то скоріш за все, у нього ми і дізнаємось що з ним.
Келагар роздивлявся що є в скарбах, одночасно роздумуючи над словами дохлого багбіра. Те, що є зв'язок він був впевнений, але у спогадах лишилась лише необхідність бігти звідси якомога швидше. Хоча, його думки були перервані однією знахідкою. Чорна тканина зі знайомим візерунком, данина колишній величі, пошита на замовлення, і що має лише частину тих властивостей, що повинна мати.
– Iblith! Nindil ussta! (це моє)
Дроу був надто обурений тим, як поводились з доволі коштовною річчю, кинувши її просто серед якогось хламу. Тож він обережно дістав темний плащ, розшитий ледь помітним павутинним візерунком і спробував відчистити його від пилу, якихось скалок да бозна ще чого.