Бій було завершено. Келагар - добив Кларґа. Гвеннет - добила маленьких гоблінсів. Усе, ніби то, було "в шоколаді", за виключенням того, що тепер ніхто нічого не міг їм розповісти. А, може, міг? Бодомар, скориставшись своїми паладинськими здібностями, зміг привести ворога в свідомість, позбавивши можливостей підняти що щита, що меча, й навіть почати допит. "Хмурий" виглядав достатньо загрозливо, щоб Кларґ не пручався, а погроза віддати зеленошкірого на поталу дроу підсилювала цей ефект.
- Кларґ - гоблін маленький. - відповів він ламаною всезагальною мовою, продовжуючи звертатись до себе в третій особі. - Він служить своєму Королю, і лише виконував накази. Тож не різнимся ми з вами сильно. Уся вина за уполонення дверґа лежить на королі, а не на звичайних гоблінах. В нас не було вибору. - почав він. Але, все ж, відповів на поставлене питання по суті, по боявся чорношкірого дроу. - Дверґ був доставлений королю Ґралу. Але крім цього я можу дещо розповісти й про курву, яка з вами подорожує... - гоблін кивнув в сторону Келагара. - Якщо збережете мені життя.
Ватажок гоблінів розумів, що його наврядчи відпустять живим, тож намагався максимально тягнути час, вишукуєчи можливість утекти від авантюристів. Та, поки що, такої можливості він, нажаль, не бачив. Там часом, ті з найманців, хто вирішив роздивитися навкруги, почав помічати деякі деталі - наприклад, те, що більшість ящиків з припасами, які зберігались тут, були промарковані зображенням синього лева.