В печері за сталагмітом стояв Сібо. Йому стало краще після застосування друїдських чарів. Тіло зігрілось і, закривши руками очі, він зосереджено дихав і відчував, як енергія природи проникає в його тіло. Вже вистачає сил на перетворення. Його мандрівні очі, зелені як листя, розплющились та почали світитися маленьким вогником.
Енергія природи вирували в Сібо, наповнюючи його тіло розмірами та нарощуючи м'язи та статуру. Він став більшим і сильнішим, а його одяг поглинувся чорною шерстью. Він підняв голову і заревів ведмежим голосом, в якому відчувався звіриний гнів. Гоблінське плем'я розбудили звіра!
Сібо повільно підняв лапу, що тепер була покрита чорною шерстю з гострими пазурями, які здатні розрізати каміння, як папір. Його ноги стали могутніми та потужними, та повели його до товаришів, у вир битви.
Тим часом павувовків лишилось пару, але вони не відставали від Кларга та вгризались в нього при першій нагоді. Тому великому гобліну стало складно, а вони все продовжували цапати його з різних боків, вбризкуючі в нього свою отруту, даючи змогу ведмежатнику та ведмедю зустрітись.