Отож, Сібо, в оточенні прикликаних левів, хутко поспішив до мосту. А за ним і Ґвеннет із Сільдаром. То було добре, що інші не потребували їхньої допомоги, впоравшись самі. Леви, будучи слухняними й старанно виконуючи накази того, хто їх прикликав, шукали ворогів-гобліноїдів, оминаючи своєю увагою людей та ельфів. Будь-яких ельфів, у тому числі і дроу. Сібо не знайшов Кела - лише трупи гобліноїдів та дворучний меч були на мості, та, не витрачаючи час на підбирання зброї, гном почимчикував далі, уперед. А ось Ґвен не оминула такого файного меча, й забрала із собою. Власне, приблизно так і відбулося возз'єднання авантюристів тут, у Сховку Кам'яних Пащ, перед битвою з найголовнішим, хто тут був. Але, до найголовнішого ми ще не дійшли, тож буду намагатись почергово описувати події, добре?
Отож, дивовижним чином Келагару фартануло. Не дивлячись на те, що той був дроу - представителем раси тих іще паскудників, та й проявляв себе як у бою так і поза нього досить таки характерно, він отримав зцілення як від ельфійки, так і віж гнома - представителів узагальнено добрих рас. Так, він був ближче за все від мосту, й тому трапився Босі першим, і - так, для Валрел він став, можливо, приємнішим, після непорозуміння з Келагаром. Яке, доречі, розпалилося з новою силою: довелося навіть факелами жбурлятися, і не по одному, а цілими десятками! А ще сидіти на них, як на троні з залізних мечів (та в цьому випадку се були дерев'яні факели).
Так, чи інакше, усі познайомилися з Ґвеннет та Сільдаром, які останніми перейшли міст та мали змогу чути останнє завивання на гоблінському за авторством Сібо ("Паслушайтєсь, ілі пачуєтє мой гнєв!"). Авантюристи віднайшли їхні речі, які той же час почали надягатися. А ви що думали? Між іншим, щоб натягнути обладунок самостійно, паладінша на ймення Ланніган мала витратити хвилин 10! Це добре, що поряд був Сільдар, допомога якого дозволила скоротити цей час удвічі. Так, чи інакше, цей процес дозволив познайомитись героям трохи ближче. Зо-о-овсім трохи, тож ви не подумайте чого лихого чи збоченого! Хоч-чаааа.... Обійми Валрел із гномом, а також процес надягання обладунку на камизу, можливо, й трохи попахував еротизмом, але - лише трішки :-)
Поки Валрел із Бодею розігрували сцену, в якій дівчина була невинуватицею, й то все само по собі сталося, леви, разом із мужнім дроу, який зміг стикнутися з мордякою звіра, й при цьому навіть бровою не повести, вивчали прохід. Єдиний невивчений у цьому сегменті печери. Доповнивши своє відчуття орієнтації в просторі інформацією від Сібо, картинка склалася: печера попереду, на які виходили круті східці, мала б мати іще один вихід - до псарні, й була набагато вищою за неї. Дроу, разом із левами, підповз ближче. І ось що вони побачили.
Мішки та ящики вкраденої провізії громадяться біля південного краю цієї великої печери. У західній частині підлога має нахил у бік вузького отвору, дно якого губиться в пітьмі. Великий прохід на півночі веде вниз по природних кам’яних сходах, звідки доноситься рев падаючої води: саме в цьому проході й був прихований темний альв, спостерігаючи за тим, що відбувалося. Посеред печери тліло вугілля великого багаття: довкола нього відпочивало декілька десятків гоблінів. Вони були менші й набагато більш юними за тих гобліноїдів, яких авантюристи зустрічали до цього, але їх було досить багато. Десь у дальньому кінці печери виднівся трохи більший гобліноїд: разом зі своїм вовком, він відпочивав.
Тим часом, Ґвен вже закінчувала одягатись сама, бо Голвінтер вже допоміг з основною частиною обладунка, коли її рука натрапила на дещо. Це були залишки її амулету: того, який дарував їй її батько колись. Амулет був повністю розтрощений і розбитий вщент, спаплюжений гівном та блювотинням гоблінів. Нестерпна туга охопила паладиншу, але ця туга змінилась праведним гнівом, коли Ґвен почула ричання левів, які кинулися в прохід, керуючись наказом винищувати гоблінів. Цей рик дав їй розуміння того, що ворог ось-ось поряд, і вона готова його карати. Рик почули не тільки авантюристи, а й гобліноїди, які одразу зчинили ґвалт і похапалися за зброю, тож ховатись вже не було потреби. Із нутрощів Гвеннет сам по собі вирвався переповнений люті крик, який пролунав на всі печери, й відлунням досяг навіть виходу. Щось було присутнім Тут. Щось скеровувало Ґвен іти вперед. Залишки амулету розсипались в пил, обернувшись на світло, яке проникло в напівельфійку, надавши їй сил для боротьби, яка була попереду. Вона знала, що проти неї зеленошкірі мокші - приречені!