Запоздало зрозумів, що вона тут не одна з Калегарм, дівчина різко відступила від дроу, трохи його товкнувши.
— Ой, Сібо, і ти тут... Сібо! - Викрикнула дівчина та кинулася до коротуна, схопивши та стиснувши його в обіймах. - Гноме, я так хвилювалась за тебе. Ти довго не з'являвся і вже подумала, що тебе внесла та вода. Видовхнувши від хвилювань, вона відпустила малого друїда, щоб привітатись з тими, хто підійшов.
— О, то я не єдина потрапила в ці підлі лапи. Рада познайомитись, я Валрел Ластро, про яку ще кажуть "Дивовижна". Мене теж врятували, але трохи раніше, а так я ми б були в одному човні. Тому я зараз з цими диваками, допомагаю карати негідників, виражаючи свою вдячність, та заради помсти. В ім'я справедливості звісно.
А потім, як тільки згадали ім'я людського вояки, він тут же з'явився. Як кажуть, згадай сонечко, ось і воно. Та цьому сонечку, що одразу почало з догани, єльфійка якось не була рада. Та вона не збиралась це все вислуховувати і мовчки терпіти.
— Так, слухай сюди, Бодомаре. Це магія і вона складна. Ти розумієш як працює магія? Це як кораблі на морі. Думаешь вони плавають тому що із дерева? Оця, здоровенна багатотонний шмат деревини. Це магія, якої ні ти, ніхто не розуміє, а моряки лише хочуть що б ти вірив у інше. І взагалі, хто ти такий, щоб так фамільярно зі мною розмовляти? Я тобі ні ліхтарик, ні "як там тебе" і не якось іще. Доки не почую поважливе "пані Валрел", навіть не дивись у мій бік. А ось це... - Дівчина дістала з рюкзаку в'язанку факелів та впихнула їх у груди Бодомара. - Це, відтепер твій ліхтарик. - Після чого театрально відвернулась, склавши руки на грудях.