Дроу вірив що його реакції буде достатньо аби ухилитися від стрибка наземного звіра, тож на лева не нападав, хоч і приготувався стромити йому в ніс щось гостре, коли той стрибне. Але той щось не стрибнув і пішов далі. Ну, Келагар був і не проти, хай з цим розбираються інші. А потім з'явився гном, про якого дроу вже встиг забути.
– Це твоє? – він вказав в сторону, куди пішла велика кішка.
А в наступну мить затарахтіла Валрел і почала робити одночасно і гірше і... легше? Рана, яка спочатку сприймалася як щось критичне, виявилася хоч і небезпечною, але все ж не такою страшною як могла б бути. Хоча спритник волів би щоб його не трясли. Але в той же час було дивно-приємно що вона намагається щось зробити, і це щось – це допомогти.
– Ага, зробиш... Обов'язково. Тільки потім. А зараз не панікуй, бо вмирати я не збираюсь. Принаймні до того як ти будеш щось робити.
Тепер, зробивши кілька подихів, Келагар відчував себе приблизно непогано. Хоча було б непогано опинитися в купальнях під вмілими руками добре навченого массажу раба. Або ж хоча б просто в комфорті. Але це не скоро.