Побачивши, що одним закляттям вона завалила цілу купу ворогів та майже закінчила бій, дівчина зраділа та навіть підстрибнула від щастя. Та швидко взяла себе до рук та встала так, начебто її магія була і задумана такою неперевершено. Та посмішка ще трималась на обличчі. Аж доти, доки увесь настрій не перебила одна фраза.
— Л-ліхтарик?! Що за нахабність? - Фамільярності, а ще більше зневаги, дворянка не намірювалась терпіти. Розуміючи, що людина має потребу "ліхтарика" більше ніж сама єльфійка, вона вирішила поставити цього захисника на місце. - Ой, щось трапилось. - Сказала дівчина, і раптово її магічне світло погасло, а печеру заполонила темрява. Та для эльфійських очей, як у самої Валрел та її підземного напарника це не було проблемою. Дівчина високомірно подивилася на Бодомара та цокнула, відмічаючи для себе, що за нагодую ще придумає для нього принизливе прізвище. А поки звернулась на єльфійській.
— Келагар, дорогенький, будьласочка... - Її голос звучав ніжно. Не приказно, але без можливості відмовити. - Закінчуй з цією мавпою. - На перший погляд, образа націлена на безумного багбіра, та можливо навіть темні єльфи розуміють між рядків, деякі єльфійські натяки.