Чекати поки здоровань вилізе вперед часу не було – чим довше живуть вороги, тим більше вони атакують і збільшують шанси того, що вже не буде сенсу пропускати когось вперед. От і Валрел... Зупинилась на верхній частині сходинок – там, де особливість місцевості не закриває її аж ніяк. Але ж то її проблеми? Принаймні поки в неї є сили стояти, світити і відволікати увагу на себе.
Вибравши момент, Келагар проскочив повз дівчину, Заходячи за ліве плече ворога, і намагаючись розрізати артерії на шиї. З урахуванням того що у другій руці у дроу був арбалет, то на випадок промаху, він все ще міг пробити скроню хобгобліна арбалетним болтом, тож бідоласі не було сенсу щось робити – залишалося спокійно померти. Ну може ще весело поперебирати ніжками, ніби намагаючись втекти від смерті. Але то лише для того щоб розважити оточуючих.
Штовхнувши помираючого в сторону, Келагар поспішив стати менш видимо та прибавливою ціллю, тож випустивши снаряд за арбалета кудись у "натовп", він стрибнув за камінь і почав його обережно обходити, аби коли вороги будуть зв'язані боєм, прикінчити одного з них, і при цьому не наразити себе на небезпеку. Ну, як що взагалі можливо говорити про безпечність, коли поруч розмахують загостреними металевими предметами.