Лісовий гном аж ніскілечки не очікував, що його процес вбивства врятує його самого від стихії. Адже він був добрим і не любив насильство, окрім випадків, коли справедливість або захист лісу вимагав теє. Саме в той момент, коли його терновий батіг рванув до себе тіло ведмежатника, хлинув сильний потік води, і це створило потрібну для Сібо противагу в силі, що дозволило утриматись на ногах. Втримавшись від першого удару печерної води, далі вже він, вміло керуючи списом для опору, чкурнув у розщелину печери.
Небагато встиг помітити безбородий гном за цей короткий момент. Але кроваву різанину старого вояка на містку він побачити устиг. Бо як же таке пропустити повз уваги, коли кров хлеще в усі боки! А тому Босі поспішив далі по печері шукати вихід до моста. Звідкилясь же ті вороги йшли!