Авантюристи, відчуваючи загрозу від гуркотіння води та швидкого наповнення русла струмка, спробували зреагувати максимально швидко й оптимально. Келагар, наприклад, швиденько добивши паскудного перевертня (так-так: той сіромаха, якого прирізав Келагар, майже одразу набув своєї людської подоби: було схоже, що він втратив розум і реально вважав себе ворґом), рванув уперед. З одного боку, саме попереду й було джерело небезпеки - вода, з іншого - й джерело порятунку. Східці вабили його до себе, й дроу швидко виліз на них. Побачивши попереду нових ворогів.
Він побачив дві великі водойми, одна з яких швидко спустошувалась. Обидві мали крихкі стінки, й два хобгобліна якраз таки зруйнували одну з них, вивільнивши потужний потік води, який хлинув увниз по основному проходу сховку. Крім них в печері був ще один хобгоблін із дворучним мечем, який, судячи з усього, був ватажком, і не приймав участь безпосередню участь в брудній роботі, лише наказуючи та контролюючи.
- Снізашол к вам сваїмі апосталамі-дроу!!! - відлунювало десь біля мосту заклинання Сібо, але тут, біля гребель, його чутно не було. Зате, не дивлячись на шум води, його було добре чутно біля мосту. От тільки більшість гобліноїдів зрозуміли обман. Не всі, звичайно: дехто з тих, хто брав участь в битві не з самого її початку, ще мали шанс впасти в сум'яття. Сам же містер Босі, добивши заклинанням того з багбірів, хто був унизу, швидко побіг до лівого відгалудження, повз яке уся їхня група проходила зовсім недавно. Можливо, йому й вдалося б до неї дістатися, якби струмок залишався таким самим маленьким, яким був, коли вони тільки но заходили до сховку. Наразі ж, будучи більш повноводним, він не дав шансів маленькому гному.
Валрел, тим часом, також побігла слідом за Келагаром, на ходу промовляючи заклинання. Трохи пошкодження звуком ніколи не завадить, але... Нажаль, дівчина зачепила сплячого гобліна. Той одразу ж прокинувся, але поки що залишився лежати, мовчки оцінюючи ситуацію. Також на превеликий жаль дівчини, вона була менш спритною та швидкою, аніж темношкірий дроу, і чорнила на обличчі не допомогли їй стати такою ж скороходкою. Тож, бардесса так і не добігла до східців, зустрівши водяний потік усім своїм тендітним дівочим тілом. Чи вистачить у неї сил встояти?
З майже стовідсотковою ймовірністю можна було припустити, що сил вистачило б у Бодомара, але Хмурий паладін обрав інший шлях. Підстрибнувши. Підтягнувшись. Він миттю опинився на мосту. Він не знав, що маленький гоблін вже не спить, тому вальяжно відкинув його несвідоме тіло вниз з мосту. Точніше, збирався відкинути. Несподівано, малий розбишака ухилився! Плюнувши на нього, паладин, вирішивши, що розбереться з малим опісля, рванув уперед - рубати ворогів, поки світло не згасло! І - так. Двоє ведмежатників було добито його гострою зброєю.
Вже ніхто з ворогів не спав. Маленький гоблін підвівся на ноги й пробурмотів закляття, намагаючись зачарувати Бодю та відволікаючи його від битви з одним з ватажків середнього пошибу Кам'яної Пащі. Десь з позаду до ватажка підбіг іще один шмат рядового м'яса, але вдарити не встиг. Сам же ватажок, так і не очухавшись від марень, що їх на нього навіяла Валрел, гарненько так вмазав Бодомару підбігшому ведмежатнику в пику своїм моргенштерном. З іншого ж боку мосту хобгоблін, що сповістив своїх побратимів по злих діяннях про ворогів у сховку, дістав довгого лука. Стріла просвистіла мимо, але з проходу вигулькнув іще один хобгоблін. І це було останнє, що бачив Бодомар. Не тому, що втратив свідомість, ні. А тому, що десь унизу прогуркотіла стукотом каміння випущена вода, яка змила усі джерела світла, що були в проході. І факел, і, можливо, Валрел. Хмурий залишився один на один із ворогами, в цілковитій пітьмі. Битва обіцяла бути жорстокою.
Прохід раптово наповнив гучний рев, і зверху з’являється величезна хвиля води, що стрімко несеться вперед! Поховатись встигли усі, крім Сібо та Валрел. Усі ж вороги, що були не на мості, були вже мертві. В той самий час, Келагар мав можливість усвідомлювати причину цього потопу. Він бачив тонкий потік водоспаду, що виривається зі східної стіни та живить дві великі водойми, які займають половину печери, до якої привели його сходи. Переливаючись за край, вода витікала струмком через західну частину печери, покидаючи її через вхід у сховок. Невисокі кам’яні плити виступають в якості греблі, яка стримує воду - але тепер вже лише для одного з резервуарів. Другий тільки що був випорожнений. У південній стіні розташований широкий прохід, в західній — два невеликих, через один з яких і спостерігав Кел за цим усім. Інший, судячи з усього, вів до мосту.
Заклинання Сібо все ще діяло, бо хоч вода і мала от-от збити гнома з ніг, але все ще не збила, тож той ще мав можливість тримати конценцентрацію без особливого напрягу. А значить, хоч дроу і бачив всіх, хто був у печері, а саме - трьох хобгоблінів, двоє з яких недавно розбили греблю, вони його бачити не мали б. Так і було: вивільнивши воду, один з хобгоблінів побіг у другий прохід, який вів, скоріш за все, до мосту, а ватажок помітно розслабився. От тільки третьому хобгобліну все ж таки вдалося помітити вторгнення.
- Чорный фашист уже тут! - запищав він, тицяючи пальцем у гостровухого дроу.
- Мачі нацика! - відповів йому головний гобгоблін, показавши в повітрі, як саме треба наносити удар. Рядовий хоб, стиснувши меча й щита міцніше, підскочив до Келагара. Його удар досягнув цілі, однак ні він, ні його бос, не знали, що програли цю війну ще тоді, коли вирішили розпочати її...