Яків не встиг скористатися порадою Дальдарина й підхопити Бодомара - хмурий паладін відмовився від будь-якої допомоги. З мужністю вдарившись об землю, він обтрусився, самозцілився, і група рушила далі по стежі. Довго чи коротко, але приблизно за годину вони були на місці. Пройшовши по гоблінській стежці вісім кілометрів від місця засідки, авантюристи натрапили на глибоку печеру в схилі пагорба. Із прикритого густими заростями шипшини входу в печеру витікає дрібний струмок. По правий бік від струмка всередину веде вузька суха ділянка ґрунту....
***
Тим часом, в самій печері купа гобліноїдів не могла нарадуватись кількістю своїх полонених. Вони ще не знали про те, що у вартових є бардеса-полонянка напівельфійка Валрел Ластро. Їм було достатньо тих двох, хто знаходився під охороною. Але, давайте про все в хронологічному порядку.
Отож, повернемось на декілька діб назад у часі, коли Ґандріх Роксікер, разом із Сільдаром Голвінтером рушили із Невервінтера в напрямку Фандаліна. Сільдар Холвінтер — добросердечна людина майже п’ятдесяти років, що зайняла почесне місце в знаменитій Кавалерії Грифонів величного міста Глибоководдя. Він є членом Альянсу Лордів, групи союзних політичних сил, зацікавлених у загальній безпеці та процвітанні. Члени Ордену забезпечують безпеку великих міст та інших поселень за рахунок випереджального усунення загроз будь-якими засобами, приносячи честь і славу своїм лідерам та батьківщині. Сільдар був досить товаристською людиною, й завжди підтримував зв'язок з іншими рядовими членами Альянсу Лордів, та тими, хто розділяв їхні інтереси. До останніх належали брати Роксікери. До перших - дехто, кого ми назвемо Райаном Ланіганом.
Райан мав доньку на ймення Ґвеннет, яка пішла стопами свого батька. Себто - стала лицаркою, паладіншою, мандрівною борчинею за Добро і Справедливість. А, може, й за щось інше: хто зна? Так, чи інакше, але по молодості, коли напівельфійка Ґвеннет (більшість вважали, що її мати була чистокровною ельфійкою) була зброєносицею в свого батька, вони утрьох з Сільдаром втрапили в декілька пригод, про які можна було згадати: іноді - з усмішкою на вустах, згадуючи їх вдале завершення, а іноді - з жахом, фантазуючи про те, що вони могли закінчитись зовсім не так. І от, будучи вже дорослою й більш-менш досвіченою паладиншою, вільною від усіх зброєносних зобов'язань по відношенню до свого батька (чи, може, вітчима?...), вони знову перестрілися.
Зустріч відбулася біля південної брами Невервінтера: Ґвеннет Ланіган рухалась уздовж Берега Мечів з півночі, оминувши Невервінтер проїздом, і залишившись там всього на одну добу, а гном у супроводі Сільдара прямував на південь. Для усіх трьох шлях пролягав на південь, тож було вирішено рухатись разом: це було і безпечніше, і цікавіше. За півдня шляху Роксікер та Голвінтер вмовили дівчину пристати до них та поїхати до Фандаліну, і, оскільки в паладінши не було нагальних планів, а зустріти старих знайомих завше було приємно, вона погодилась.
Продовження цієї історії вам вже відомо. Вони втрапили в гоблінську засідку й програли; двоє коней були вбиті, третій - втік, а усі троє гуманоїдів потрапили в полон і принаймні двоє з них - Сільдар та Ґвеннет - наразі перебували в сховку Кам'яних Пащ. Їх доставили до печер непритомними, й тому обоє не знали, де знаходяться. Усе, що Ґвен могла роздивитись довкола - це шестеро гобліноїдів, що сторожили добре зв'язану роздягнену до білизни здобич. Здобиччю, як ви розумієте, була, власне, вона, та її напарник, який, не маючи напівельфійського темного зору, бачив іще менше, ніж вона сама: куди подівся гном, та де зберігається їхня зброя, Гвен не знала. Роти обох були затяті кляпами, але Ґвен побачила, що Сільдар, який також вже був притомним, зміг звільнити свого рота...