Дотик Якова заспокоїла Сібо Босі. Ніколи в житті гном і подумати не зміг би, що якийсь нащадок оркської крові проявить таку допомогу та підтримку. Ведмежа лють, що туманом прекрила логічний хід думок, відійшла в бік. І лісний гном замислився. І справді, є ще десь гобліни. Вони тут ошиваються поблизу більше доби, як мінімум, отож десь поруч має бути їх табір. А може ще одна засідка десь поблизу нишком йде в їх бік і зараз теж вдарить.
Запах гоблінів Сібо знав добре і знову принюхався. До того ж ними смерділо повсюди. Але цей гидкий запах вже змішувався з мертв'ячим, що робило його ще більш паскуднішим. Але тварина в чорній шкурі шукала живих, майбутніх жертв. Десь поруч вони мали б бути. Або, можливо, десь ще лишився їх запах. Звідки прийшли вони, звідки віє той ланцюжок смороду, яким вони сюди прийшли...