Розбризкаючи в усі боки своєю слиною, чорний ведмідь шукав ворогів біля стежки. Важкі волохаті лапи топтали землю, но малих гоблінів все не було видно. Шерсть на спині встала, — Сібо відчув магію, що випускалась позаду нього. Магію руйнування, магію, що знищило не одне дерево, не одну істоту — магія вогню. І хоч кастували цю магію союзнику, люттю на очах ведмедя відблискнув вогонь. На мить Босі в тілі чорного звіра навіть поспівчув зеленим гоблінцям. Все ж деякий час Сібо прожив в їх товаристві і трохи знався на їх способі життя. І чудово він знав цю касту гоблінів, гобліни-розбійники, ешелон смерті, самогубці, чиє право брати те, що вони потягнуть, бо як не потягнуть, то їм смерть. І це їм зараз влаштує їх компанія.
З новим грізним риком Сібо помчав прямо на двох падлюк, що причаїлись за кіньми, отримуючи атаки делегації возів Роксікера. З розгону ведмідь спробував притиснути першого ліпшого гобліна, що ще дихав, до землі.