Келагар потроху глушив свій напій, впершись ногою в стіл, качаючись на стільці і незважаючи на метушню навкруги. Здається що його взагалі нічого не хвилювало. Можливо, особі його роду діяльності варто було б більш уважніше, а можливо видима неуважність буда лише маскою? Поки що це перевірити ніхто не наважився, що не могло не радувати, тому що хвилинка відпочинку в наш час – рідкість і дроу дуже б не хотілося щоб цю хвилинку хтось зіпсував.
Ну, принаймні до тих пір поки не почав говорити ельф. Знов ці "світлі" ельфи і їх зарозумілість. Здається що мало їх братів валяються мертвими, адже до них не доходить не зачіпати тих, хто колись був їм родичами. На різкий погляд Дандарина дроу зітхнув, закотивши око, і трохи нахилив голову, виглядаючи з-за кухля:
– Тримай свого бога при собі і ми, можливо, порозуміємось.
Після паузи, яка можливо потрібна була для того щоб звільнити розум від думок про те, як вмирають ельфи Поверхні, або ж після короткої розповіді Якова, йому згадалися жриці темних ельфів у відвертих нарядах з батогами, темний і сам назвав своє ім’я:
– Келагар.