Нарешті все затихло. Гармати перестали гиркати, ядра перестали паплюжити та плюндрувати землю, підіймаючи в повітря величезні ії шмати, разом із деревами, кущами та деякими невдахами. А, якщо ти маєш велику вдачу, та зміг пережити найстрашніші в твоєму счастливому (якщо не брати до уваги те, що ти зараз на полі боя) житті часи, то що треба робити, мої юні козаки? Правильно, радіти! Але тихо, пошепки, бо якщо ворожі гармаші не можуть тебе почути, то це не значить, що тебе не лусне по тупій макітрі хтось із старших. Бо що? Бо дисціпліна!
Грицько трохи викопався зі свого шанця та окинув зором поле бою. Добре хоч штани не обісцяв, хоча в деякі моменти від страху приперало так, що струєю з парубка навіть чоботи зірвало би. Він тихо повозився у своєму шанці, розганяючи кров, та розтераючи затерплі, навіть задубілі, кінцівки, а вже потім почав провіряти свою зброю. Спочатку кінцівки, потім зброя, бо якщо цей обстріл і був підготовкою до напади, то краще відбиватися слухняними кулаками, ніж розмахаючи неслухняними, наче гівно, руками. З такими руками й шаблею не розмахнешся, та із гвинтівки не пальнеш.
-Не знаю про яких ви там слонів балакаєте, панове, але я якось бачив шльондру аж із трьома цицьками.