Тарас лише очуняв і був повний сил воювати, але суперники вже закінчилися. Знов. Точно так само, як і минулого разу.
- Я піду з Зебом наступного разу. В ім'я Розуму, прошу, не треба знову тікати від союзників, як від чумних, гаразд? Ну разочок? D#@#@
— Ти хотіла чогось більшого від істот, які вчора вперше одне одного побачили? То й так добре, що на зараз ніхто не вмер.
Під "хтось" Тарас розумів себе. Бо йому одному пощастило впасти під натиском ворогів вже два рази. От що значить, бути без своїх улюблених напівлатів на надіятися на цю тотеньку як папірчина броньку, яку навіть пальцем можна пробити. От і приходилося замість сильних ближніх заклять сипати порохами здалеку.
Потім Тарас подивився на предмети, які попадали на місці побитих ворогів. І його увагу привернув плащик з рунами. а хай йому грець, аби захищав хоч якось.
— Не проти, якщо я візьму?
Звернувся він до інших. Як не як, вони зараз команда і такі речі потрібно вирішувати разом. Ну а потім - ритуал лікування. Повільний, але сильний.