Почалась післябойова рутина. Тарас поремонтував магією кілька заіржавілих залізяк, а потім взявся за жезл, бо валявся поруч. Магія показала сіру ауру - і це не дало жодної інформації про те, яким він є. Чи бойовий, чи цілющий? Чи може ним просто зручно спину чухати? Хто його зна.
Коли усі вкладалися відпочивати чи займалися якимись своїми справами, жрець приділив увагу експериментам з жезлом. Але щойно Тарас торкнувся жезла як той ніби сам вскочив у руку, а пальці мимоволі сціпились. Стало боляче, руку звело судоргою, і частина магічної сили потекла від дварфа в артефакт. Ще мить - і пальці розжалися, жезл упав на підлогу. Проте це вже нічого не міняло.
Спочатку спробував застосувати його магію на собі, потім вийшов і спробував стрельнути десь на інший край кладовища. А потім навіть підійшов до мертвого скелета і навів навершя на нього. Хоч якось він має спрацювати, чи не так? І він працював. Магія неначе виходила з-під контролю, ставала сильніша. Але й сил не неї більше йшло. Наче враз магічна сила Тараса виросла, але її кількість - ні. А може й навіть зменшилася. Ось так жрець себе почував.
А потім - спати. Зараз точно треба було відновити сили. Бо попереду ще дев'ять днів. Десять? Ні, дев'ять.