Мерці все лізли і лізли, лізли і лізли. Здавалося, що все навкнуги заполонило море мерців і нема їм ні кінця, і краю. Але Тарас не збирався здаватися. Меч Келевмора ве почав збирати жатву, розполовинивши одного скелета, але ще скільки їх залишалося.
Противники обліпили Тараса як оводи молодого бичка. Та ще й броня була далеко не та, на яку можно було надіятися, тому жрець намагався приймати удари на щит і далі поливав мерців магією:
— Порох.
— Гей, колего жрець, сідай!
Тарас почув покрик кентавра і довго не думав, схопившись за луку. Скелетів ставало надто багато, щоб надіятися протистояти їм на відкритій місцевості. Треба було зайняти кращу позицію, і видно і Бара був план. Що ж, Тарас цьому не перечив, а навіть навпаки.