Велетень часто забував, що на його шиї сидить Хукір. Чи то вістря кинджалу лоскотало мозок орка, чи то дитяча натура Вукса переключала його увагу з події на події. Але про свого товариша, якого він ніс, орчок забував. Тож забув він і зараз, розкинувши свої ноги в боки і усівшись навпроти жінки. Очі Ольги порівнялись з очима Хукіра, але не помітила того, бо була зачарована читанням книги. Допоки не стало піздно, пан Доранте (поважний в певних колах і особливо на шиї у свого товариша Вукса Книги) вирішив прикинутись каптуром і охопив голову орка руками, прикривши своїм одягом і руків'я кинджалу, що стирчало із потилиці. Для такого чудернацького орка було б не дивно мати і відповідний по дивності капелюх чи головний убір.