— Вукіііі, — почав гукати товариша маленький пан Доранте, — йди до лікаря Гару. Він не буде ображати тебе, — карлик побіг за Вуксом, аби не трапилось нової біди, бо здоровяк іноді міг вчудити щось, — поштампує та залатає тебе, а далі хильнемо по чарці. Га? Вертайся до нас, Вуксіку!
У Хукіра вже геть з голови вилетіло, що треба чиюсь там доньку рятувати, знайти якихось двійко людей-відлюдьків і розпитати про щось з того. Смачно поїли, розважились, покатились верхи на зміюці — день вже вдався! Ще й грошиків накинули! Аби зараз лишень вспіймати власну земну шхуну на ймення Вукс Книга і можна йти святкувати чудовий день назад до шинку!
— Зоте, шановний паничу, накрийте нам, будьте ласкаві, — на льоту карлик махнув рукою шинкареві та намагався виглядати максимально доброзичливо, хоча те, як він вишкірився, скоріше можна було сприйняти за загрозу життю, — столик на нашу компанію! Як не як, врятували дах вашого завєдєньєца!
Про те, що здоровий орк пройшовся по тому закладу ногами, та й ще й був власне причиною, через яку до даху шинку прилетіла віверна, Хукір звісно ж промовчав. Й далі побіг за власником штурвально-потиличного кинджалу.