— Ану, віддай! — Хукір відреагував на поклик Зрада і відібрав у того кухля, — зара назбираємо на питво і повернемось далі пиячити, щоб мені провалитись на цьому клятому місці! — карлик топнув ніжкою прямо по пиці мертвої тварюки.
Вишукуючи серед монет золоті, пан Доранте (шанований вже і у містіі Келделі як один із вбивців віверни) почав набирати до кухля їх здобич:
— Хей, гляди як треба, — покликав малого орка спритник, кидаючи вже срібні монети в келих, — тримай, нагрібатимеш, щоб потім було чим розплатитись. Але, дві шхуни мені в бухту, злий буду, як що тойво шинкарю не дасть нам питво за безцінь! — пан Доранте пам'ятав своє приниження перед Зотом, коли Вуксік вирішив поклонитись з наїздником на голові. Хукір всучив кухля назад Зрадові, поцупивши 6 золотих монет. Дві він взяв собі за них з Вуксом, бо тож вони накликали на себе літучого змія, а без них нічого б і не було!
— Тримай, Гаре, — 4 золотих Хукір простягнув двергові. Нє, не те, щоб Хукір збирався віддавати бороданю гроші, але Вуксі був у паскудному стані, а за свого кращого друга Хукі Доранте переживав, і лише Гар тут міг допомогти, підлікувати, — це за той смачний борщик, що то ти грошики віддав за нас.
Решту монети, що Хукі доручив варварчику збирати, він планував поділити "порівну".
— Але, — додав Хукір, скрививши свою некрасиву пику, — змусиш нас перед кимось ще вибачатись, то води темні лиш знають, скільки від твоєї бороди на ранок лишиться волосся!