Не те, щоб Хукір не бачив, що ця тварюка вже іздохла, але на всяк додав пару уколів кинджалом своїм їй в кроваву мордяку. Потім ще разок копнув ногою їй, більше, щоби впевнитись, що та вже не ворухнеться. Став витирати кров об броню і озирнувся. Все ж, вчепившись у мотузку у розпалі битви, його таки розділило від насидженого місця на Вуксі. І зара його товариш орк стоїть десь попід хатиною. Третя рука шавноного (в певних колах!) пана Доранте ще лишалась на руків'ї потилочного кинджалу. Вона змістилась на довбешку вівернодуша та лагідно погладило. Хукір зловив очі Книги та схвально кивнув.
Мотузка в руці карлика ще лишилась, і він посмикав її декілька разів. Довбешка мертвого літуна смикнулась в такт рухам Хукіра. Гордість малого затуманила пам'ять і він вже стояв шкірився, ніби то він сам зарізав віверну. Він діловито поставив лівий чобіт на голову монстрові і подивився на друзів. Всі вони кинулись на допомогу Вуксіку, що зустрів літуна обіймами смерті, і зараз стоять поруч. Позаду них видніються перелякані і зацікавлені погляди жителів містечка. Можна б було щось їм сказати, але пов'язка під каптуром підказувала Хукіру, що варто це делегувати, а сам він нехай і далі красується поверх вбитої істоти.
— Віщай, — ліктем він підштовхнув Гара, пам'ятаючи, що ще якихось надцять хвилин тому той його принизив і змушував вибачатись, тож час відплачувати борг: — даєш промову, капітане!