— Ух ти ж, Лярво! — бовтаючись вже не ясно на чому тільки й вигукнув Хукір До-ра-ра-ран-таючись. Тварюка таки змогла клюнути кращого друга — Книгу.
Вхопившись за руків'я кинджалу, спритник здивовано виявив, що він дістався — це був кинджал не з потилоці Вукса, а його власний, Хукірський, що він колись підрізав у одного пірата, бо видавався Хукірові достатньо цінним. Малий пан Доранте вважав, що цей кинджал побував не раз в чиїсь спині. І кров із нього так і сочиться слідом із кільканадцяти трупів. Тож раптово вирвавшись з-за пояса, кинджал вирішив поповнити собі колекцію новою цілью — оком віверни.
Штурвал не гоже лишати без керування, тому гукнувши handius! на руків'ї потилочного кинджалу з'явилась третя злегка прозора рука Хукіра, що дала невелий тиск на кинджал, повідомляючи Вуксові, що його малий товариш досі з ним.