Пара лінивих скупчень плоті та заліза споглядала за буже тупою твариною, яка на свою голову вирішила прилетіти і спробувати поласувати кимось з цієї навіженої групи. І якщо одне скупчення нічого не могло вдіяти з віверною, то інше, з крилами доволі легко могло б підлетіти та спробувати розірвати їй пащу. Але навіщо? Там, наверху і так весело, а ситий Хівен не мав бажання розправляти крила або іншим чином активно рухатися. Тому стоячі на землі він лише підкинув вогника у небесну вечірку, причому не дуже то прицілюючись. В кого влучить – в того влучить. І судячи з того, що полум’я не полетіло далі, комусь таки дісталось.
– Їди лови, на усілякий випадок, – сказав частковий красунчик своєму створінню, і те з гучним брязкітом пішло під віверну, доволі комічно задравши голову та простягнувши щупальця вгору.