перед цим низько поклонившись старому старості — геть чолом до підлоги торкнувся (але не своїм)
На шиї у велетня Хукір себе відчував зовсім інакше. Маючи таким чином за два метри зросту, чужі м'язи (а зважаючи до магічної пов'язки, то й чужу голову) у пана Доранте з'являлась впевненість у власних силах. Він вже дивився зверху вниз на всякий люд, не був тою слабкою нікчемою, якою всі помикають. Ба навіть більше, трохи добрішав, не зважаючи на свій скнарний характер та злий гумор. Він відчував себе на Вуксі немов на якійсь щоглі, а йому, крихітній мурашці, дали дозвіл туди вилізти.
Ударившись чолом, карлик не розлютився на Книгу. Орк легко забував, що несе на собі малого товариша, та й загалом Хукірові треба було про себе нагадувати частіше. Сидячи за потиличним кинджалом спритник був ніби за штурвалом і вчився направляти цей корабель на ймення Вукс. А якщо сильніше надавати, увігнавши в ту напівпусту черепушку лезо на мікрометр, то орк ще може видати щось слушне.
— Вукс пропонує піти в бік лісу, бо лісничий де має бути? Пра-льно, біля лісу, — переклав слова варвара Хукір, ще досі натираючи чоло від болі. Гар таки змусив вибачитись перед корчмарем. Через Вукса, але ж таки клятий дверг домігся свого! Все ж треба йому з нами якось поратись, щоб ця компашка трималась до купи цілою і була безпечніша для оточуючих.
Спритник скерував своїм "штурвалом" орка в бік півдня, де, як їм то було відомо, знаходився ліс.