Ситий карлик, що взяв собі за прізвище Доранте, штурхонув легенько Вукса, і той автоматично підставив йому руку для допомоги. По ній спритник видерся тому на шию та й вмостився там, вхопившись за рукоять кинджалу, що стирчав з потилиці. Взагалі-то цей атрибут головного убору заважав Хукіру зручно сидіти на шиї у товариша-орка і лише іноді допомагав скерувати його голову в бік, де вимагалась реакція чи увага на нові події. У Хукіра Доранте були тоненькі ніжки, що швидко втомлювались, тому він любив користуватись ногами Вукса і віддавав перевагу такому транспортуванню. В принципі користувався карлик і м'язами орка.
Пірат нахилився до вуха Вукса:
— Оцей-во добродій не знає манер і як треба проявляти гостинність, — обережно, тримаючись за рукоятку, Хукір повернув голову здорованя в бік корчмаря. А сам защебетав до Зота вголос, випрямивши спину:
— Чи бува ви не чули, що нас терміново викликають рятувати улюблену донечку цього містечка? — зашкірився собі під каптуром Хукір, — та й як ви гадаєте, чи не буде корисніше, щоб ми чимдуж звідси пішли, щоб до вас линуло купа клієнтів, які будуть купляти все підряд, аби лишень почути від вас байки, що тут витворяла така цікава компанія авантюристів? І з яких причин вийшов з вашого шинку їх улюблений староста з засохшою кров'ю під носом? — пам'ятаючи, що один колєга йому вже винен в парі 5 монет, пірат аж ніяк не збирався відплачувати корчмарю за його послуги. Аж ніяк не по-піратські теє.