- Привіт. Та, ніби все ОК. - відповіла Віо медичні сестричці. Вона намагалась говорити найбільш загальними фразами, аби не видати себе. Наприклад - того, що вона не знала навіть, як цю медсестричку звати. Та й спийтай в неї хто, що з нею трапилось і як вона взагалі опинилась в мед.кабінеті - вона б не змогла відповісти. Точніше, змогла б, але без конкретики.
Повернувшись, Віо примітила по виразам обличь, що дівчата вже починали сваритись, і то було недобре. Ще в підлітковому віці Віолетта затямила собі, що сила - в єдності, й що лише командою можна загиститись від загроз та досягнути успіху будь в чому.
Думки дівчини ширяли з однієї теми до іншої. Ось, вона ознайомлюється зі своїм обличчям, яке, між іншим, було достатньо вродливим та молодим, що безумовно було великим плюсом. То вона оглядає свої руки, щоб зрозуміти запас мани, або обмацує підвіску у вигляді блискавки, відчуваючи характерну для контакту з магічними предметами зміну емоційного стану. Ніби хвилювання охоплює дівчину, впереміш із піднесенням настрою: вона вмивається, йде до кімнати. Дивиться на кота, що за нею ув'язався. І що то за кіт, взагалі? Треба буде попитати дівчат, але не зараз. Не при медичній працівниці.
- Я думаю, з нами все нормально. То ми трохи.... Хм... Загрались! - вимовила Віо, звертаючись до сестрички. - Вибачте, що останнім часом часто вас турбуємо! - Віо злегка вклонилась красуні в білому халаті, натякаючи іншим, що, мабуть, їм варто звідси звалити.