- Спрацюємось. Бо в нас немає вибору. Бо інакше - помремо усі. - відповів напіворк гномці. Після чого поцілував її в таки звабливі губи, що вже давно кликали його.
Дивне рішення? Авжеж. Неочікуване? Так, трясця вашій матері. Навіть для самого напіворка неочікуване. Бо це було не рішення, ні. Мозок не приймав у цьому участь. Це була жага й бажання, які жадали реалізації. Бо ж його серце почало калататись швидше, коли Ю проявила свій перчений характер, вистріливши йому в груди, й водночас захистивши його від поранення. З іншого боку, вона йому сподобалась із самого початку, й стала особливо милою, коли вбила найголовнішого скелета й довела діями свою спроможність бути ефективним бійцем. Зараз вона, можливо, була не менш ефективною, але вже як лідер, який правдами-неправдами, але зґуртує їх. Най хтось і буде це робити більш всупереч.
- Вибач. - глухо мовив напіворк, опускаючи очі. Вино й особлива любов до дівчат зіграли з ним злий жарт. А, може, він і не був злим, хтозна?...