Згадка мети Бара стати вождем різануло в саме сердце, але він не подав виду і продовжував омиватись, вичищаючи свою шерсть від бруду. Навіть після декількох ритуалів магії лікування йому все ще було худо. Тому він підігнув копита, щоб усістись. Так було і легше з глечика воду черпати, і перепочинок.
Процес догляду за собою у кентавра відповідав за рефлексування. Зазвичай в такі моменти він ще чистив зброю, але на цей раз в нього був лише спис, який навіть не вдалося застосувати в останньому бою. Вождем Барілко не є. І не скоро буде. Але пещери смути змінять положення білошерстного, оскільки доведять мужність та військову силу його, коли він вийде звідси живим. Та й королівство обіцяло певні почесті, що піде племені на користь.
Сильно образило прирівняння на нього титул вождя. Ні, він в кращому випадку стане кандидатом, та й поточний лідер племені ще не скоро уступить своє місце, оскільки ще дужий і старість не взяла своє. Та й не думав Бара, що він вже не переймає навички координатора в бою. З Сетом та Тарасом вже дві битви вони взаємодіють. Хоч і не ідеально, але певна взаємовиручка і координація в них вже присутня, а вони знаомі пару діб лишень! Та й Варгуз, якому Барілко побоюється давати якісь спроби наказів, намагався підтримувати попередній ухвалений всіма план, і триматись близько, аби маго-кастери могли безперешкодно прикривати їх вогнем магії.
Ні, все ж Юзівзі наразі пригнічена, тому так говорить. Бар розуміє свої помилки, але всі живі і будемо робити висновки. Так себе заспокоював жрець лісового племені. Закінчивши омивання, він вирішив побути лідером, який може хоча б роздати нагороди.
— Так, Тарасе, забирай, — дав свій дозвіл Бар, — а нашому шановному гладіатору варто мабуть взяти ще один меч. Рубати і різати він вміє найкраще серед нас, — як факт контантивував кентавр. Потім він взяв сувій і зілля, згадав початок битви з їх застосуванням, подивившиьс на Грома, як він називав лускатого, та напів-орка, та дав навпаки. Драконоящір отримав зілля, а відомий бієць сувій, щоб зняти прокляття, оскільки в нього були два мечі і хто знає, як вони зжеруть самого напів-орка. Чобітки він делегував Юзівзі, щоб повспівала за всіма, і погляд зупинився на ковбасках. В животі у Бара заурчало. Він їв мало, значно менше, аніж його органзім потребує.
— Разом з моїми запасами їжі, у нас півтори раціони на п'ятьох. Як будемо ділити?