Сет сприймав інформацію від Бара і думав. В принципі, якщо б його вели так і надалі, то можна було б залишитись під дією прокляття. Але темрява... Темрява напрягала. Таку істоту Сет волів би відчувати трохи далі ніж кілька метрів. Видихнувши, дракононароджений нарешті наважився використати сувій – ніхто з тих, хто копирсався з магічними предметами не сказав що йому погано, тож настав час світу відкрити свої секрети.
– Схоже що час відкрити очі.
Сетрекхар дістав сувій і прочитав магічну формулу. Це було дивно і... неправильно? Він звик імпровізувати у взаємодії з магічною енергією, а не слідувати інструкціям, тож за відчуттям, то було ніби вирвати те, що тобі не хочуть віддати, а ти потім жалкуєш що образив когось. Не те щоб Сет знав це відчуття, але мабуть воно саме таке.
Ще й усі кольори світу ніби пробили його голову, і він зрозумів що майже забув які вони кольорові, від чого очам навіть стало боляче, ніби хтось раптово запалив десяток Сонць, тож Сет намагався проморгатисяі зрозуміти себе в реальному світі, сподіваючись що встигне це зробити до того як вороги почнуть гатити по ним усіляким шкідливим для життя непотребом.