Біля містка вони встріли Юзівзі. Виглядала вона набагато краще за Сета, але бій з власним паком скелетів їй теж дався не легко. Власне саме вона мала б бути зараз в сідлі, а не синій нащадок драконів.
Де вороги? І наші?
— Та тут всі... — осікся на півфразі Барілко. Тараса не було з ними. Кентавр обернувся та через полум'я Сета, що закривало за ними прохід в паркані, побачив відблиск синьої лисини. Божественний зв'язок з викликаним списом давав відчути присутність жреця і ворогів біля нього.
Ця групка була явно не племенем Теремпус. У них в клані в бою кожен відігравав свою роль, тому всі діяли чітко та відчували одне одного. Бойовий стрій був основою виживання кочового племені усі роки. І це було помилкою Бара, який, керуючись своїми амбіціями лідера і вождя, хотів проявити себе і бути на вістрі. Але орда білої нечисті пробудила в ньому страх, який в свою чергу змусив діяти його відповідно відшліфованим навичкам – зберігати стрій та підтримувати поранених.
Наразі вони вже билися вчотирьох поруч та взаємодіяли між собою. На думку Бара, якому в принципі плювати хтілось на них ще день тому, це був успіх. Поки копитна фея рятувала ящера, Тарас допоміг гномці, а потім прикрив і їх втечу. зараз вони можуть перегрупуватись, та й ворогів наче поменшало. Барілко пригадав, що нарахував більше могил, ніж вони вбивали. Десь там свій внесок у бій зробив і Варґуз, що явно відтягнув на себе більшість скелетів. Він був досвідченим гладіатором, навіть кентавр чув якось його ім'я, тож може ще живий... І тут зі сторони склепу він бачив його.
Враз білозадий зрозумів, що змінилось в їх битві. Який би нетямущий жрець не був, але скласти до купи появу зелено-смертельного погляду та грізного скелета з короною на голові він міг. Світло, що ще сяяло на його списі, не давало роздивитись цього нового ворога. Але Барілко міг би віддати свої задні підкови на те, що ця нечисть буде для них більшою загрозою. Не було часу розслаблятись, Тарас потребував помічі, а король вже прямував до нього.
Пам'ятаючи про сумний досвід з вершником-дворфом, Бар не хотів ризикувати дуже пораненим Сетом. Лікування кентавра займає час, якого в них не було. Тож все, що він міг зробити для лускатого, це намагатись не підпустити до нього мечників:
— Вороги прямо, не давай їм підійти! — відповів нарешті син племені на питання чародія та поскочив до паркану, не почувши під грохіт гармати вибачення гномки. Тільки-но в світлі кінчики списа стало видно скелетів з Тарасом, то Бар скинув світло в гору і голосно крикнув:
— Гнів Майлікі! — Звідкись з неба на скелета, що саме виходив з-за паркану, впав промінь. Одночасно з ним щось чаклував і Сет, що сидів позаду, бився і Тарас. Думкою Бар скерував в атаку ще свій спис на додачу, щоб допомогти колезі.