Скелетові було по цимбалах, що його атакує летючий спис сзаду. Мертвий воїн не відводив очей від кентавра, що стрімко наближався до нього. Навіть не здригнувся, коли враз позбувся половини ребер, від удару примарної зброї копитної феї. А от Барілко, відчуваючи швидку перемогу, втратив пильність. Очі його ворога загорілись смертельно зеленим сяйвом, через що на мить жрець завагався:
— Щось змінилось... Аааай! — миті було достатньо, щоб скелет зробив болючий випад. Ще за мить вогняна куля змила скелета, то Сетрекхар вже був на підхваті.
— Ти куди, Громе? Ледь стоїш на ногах, — розсердився був Бар, як вже інший скелет з такими ж зловісними очами займав місце полеглого, а за ним біг ще один.
Божественний дарунок Майлікі вже зустрічав ходунця своїм ударом, підступну вистрибнувши з-за спини свого володаря, який власне нагнувся до лускатого. Десь збоку такий самий дарунок-меч Тараса допоміг йому добити іншого кістяка. Бар вирішив не вагатись і підхопив пораненного драконородженного на свою спину. Кентаври не давали собі "катати" гуманоїдних істот, але це печери Смути! Що було тут, лишиться тут. І якщо Барілко знехтує сідлом-помічі, то лишиться один і не вибереться живим звідси. Вже вдвох вони побігли чимдуж до містка.