Як мурав'ї вся ватага нежиті спрямувала в бік Баріловської групи. За роєм білих голів вже не видно було ні Варґуза, що бився десь за каплицею, ні Юзівзі, яка лишилась позаду них, тримаючи оборону містка. Лише Тарас та Сет стояли поруч і приймали бій від наступаючих сил ворога, що все звужував та звужував коло навколо них. Відвівши руки в різні боки, що тримали списа та щит, Бар відкрив цьому печерному світу свій талісман з профілем єдинорога, що висів на шиї. Вдихнувши повні груди, він звернувся молитвою до божественного початку своїх сил:
— Шануйся господиня лісу, Майліка, — громовим голосом почав син племені, — та поділись, будь ласкава, силою своєю! Хай згине нечисть, що стане на твоєму шляху! Майліки! — завершив Бар, вдаривши списом перед собою в землю. Світло, що підтримувалось на гострому кінці, наповнювалось силою і удар звільнив цю енергію, розкинувши великою хвилею навколо, що поглинуло всіх найближчих скелетів. Якби в їх чорних зіницях можна було б щось розгледіти, то це був би страх. Бо враз частина з них розвернулась від кентавра, збираючиь навтьоки.
Користуючись цією перевагою, даною йому роками вірного служіння своїй богині, Бар гукнув до Тараса:
— Гей, колего жрець, сідай, — кентавр підігнув задні ноги, опустивши крупу, щоб дуергар міг залізти на нього, — треба допомогти Варґузу!
Дочекавшись Тараса, що вліз в сідло, ухиляючись від атак скелетів, Барілко думав галопом ринутись в бік гладіатора, що вже приймав бій з своєю купкою мерців, але з того боку їх обступило багато мертв'яків, тому довелось бігти в бік Ю. На ходу він звернувся до божествених сил та попросив зброю "Гнів Майліки!", – вмить з'явилась копія списа, що тримав Бар, але в повітрі, примарний, і набагато вишуканіший. Взмахнувши своїм списом бігучий білий кентавр направив свою нову зброю в атаку на скелета, одного з тих, що до цього обступали дварфа з півдня.