Ментальне повідомлення? Хммм. Цікаво. Продовжувати грати роль провокатора? Тут головне не загратись, бо реально жезл гномки може в дупі опинитись. Включити альфа-гладіатора, щоб розуміли, хто перед ними? А от це можна. Бо, скоріш за все, голосам у голові можна було задячити одному з "голубих" - себто, драконіду чи дворфу. Ґномка теж була карликом по суті, але судячи з постановки питання, то була не вона. То ж напіворк погрозливо подивився спочатку на дворфа, потім - на драконіда, потім - знову на дворфа, і так почергово.
- Хто це сказав?!!! - гаркнув Варґус. - Піднімися, і я тобі поясню, зайдеш до мене - окремо поясню... Тихе життя там, у вас...
Але його вигук був перебитий організаторами цих так би мовити визвольних змагань. Де сили Добра, що складалися з їхньої невеличкої братії, та інших формувань, будуть змагатися з силами мосхів - так у племені Варґуса називали усіляких паскудників, що зазіхали на чуже - і хтось з цих когорт Добра обов'язково переможе, отримавши шану від простого люду та привілеї від монарха. Тож, пройшовши углиб печери, напіворк, разом з іншими, опинився серед всякого корисного добра. Тепер вже треба було думати з точки зору команди, а не особистості. На Арені іноді траплялись бої в яких брали участь групи бійців, і там вступала в дію оптимізація ресурсів та узгодженість дій.
Спочатку він схотів було бригантину відібрати в кентавра, та потім пепедумав, побачивши кольчугу. Далі він дізнався, що говорить ментально драконід, тож підійшов до нього, по-товаристськи хлопнувши його по плечу.
- Не сприймай мої слова близько до серця, чуваче. Чи що там у вас, холоднокровних, замість нього. То була гра на публіку. Так, чи інакше, зараз ми - команда, і діяти маємо відповідно. - після чого звернувся вже до усіх інших. - Я є гладіатором. Достатньо відомим та успішним для того, щоб не бути в рабстві чи на службі в магнатів, а будувати власну кар'єру самостійно. Крім того, я достатньо вмілий для того, щоб досягнути верхівки кар'єри, і саме результатом жадання чогось більшого і є моє прагнення вижити тут. В мене достатньо досвіду битв на Арені, група проти групи, й скажу так, що формальне лідерство тут не є доречним. Не претендуючи на це, скажу, що лідером стає не той, хто розпускає свої копита в сторону маленьких ґномок, а той, гто своїми рішеннями в бою чи інших небезпеках сдобуває довіру та повагу побратимів. - напіворк перевів погляд на кентавра, натякаючи на те, щоб той трохи уповільнив свою жагу до керування іншими, після чого взяв те, що іще було доступне, не претендуючи на те, що взяли інші, бо ж був упевнений, що кожен знав свої сильні та слабкі сторони. Йому треба було три зброї ближнього бою, і така зброя була. Тож, взявши кольчугу, бойову сокиру, палицю й короткий меч, що було найнеобхіднішим для нього, напіворк доповнив свій вибір безхозними рюкзаком, смолоскипом, кременем, перукою, бурдюком із водою, раціоном, зіллями зцілення, прискорення, та пляшкою вина.
- Моє ім'я - Варґуз Страхітливий, і я пропоную обговорити тактичні та стратегічні моменти. Я є бійцем ближнього бою, б'юся двома зброями. Найшвидший з нас, підозрюю, що ти, копитний, і тому пропоную ґномці чи ґному осідлати тебе. Один з вас має узяти арбалет, інший - батіг, якщо, звичайно, ви не володієте закляттями, здатними наносити шкоду ворогові. Тоді ви зможете швидко переміщуватись та атакувати, не провокуючи атаки потенційних ворогів.
Ваґус любв виділятися з поміж інших - ґладіаторська звичка, яку вкрай важко було викорінити. Тож, взявши перуку, він покрутив її в руках.
- Хтось володіє чаклунством? - запитав напіворк в братів і сестер, яких йому назначила Доля. - Хочу впевнитись, що перука не є проклятою, бо ж бачу, що наш лускатий друг вже втрапив у халепу. Хоча, хто знає - може, ця так звана халепа іще стане нам у нагоді?..