— Ти маєш мій дозвіл, — примирливо відгукнувся Барілко. В середині себе він зрадів, що вже хтось ставиться до нього як до вищого рангу. Кентавр почав знімати бригантину з чучела. На його погляд вона якраз має закрити його людське тіло, яке більш вразливе до ушкоджень.
— Ми кликатимемо тебе Ю, бо так простіше, — очікувальним поглядом він обвів решту, він і сам представився скороченим варіантом свого імені. Юзівзі виглядала як такою, яку якраз можна посадити на свій кінський тулуб і посилитись в бою. Не хотілось би, щоб вона спробувала перерізати горло кентавру-жрецю, тож варто спробувати з нею найперше налагодити контакт. Та й дівочі істоти зазвичай пищать, коли бачать білу шерсть Барілко. Навідміну від його племені, для яких це ознака слабкості. Власне, вірний служитель Майлікі став жерцем лише через те, що колись якесь дівча припустила, що такий красивий кінь (Бар простив їй це необачне порівняння) має бути якимось жерцем. Мовляв всі жерці носять біле. Барілко був вдячний тій дівчині, оскільки шлях жерця зробив його набагато сильнішим з того часу. Але це також не відбулося без його покровительки, самої богині Майлікі! Тим часом в загоні виявився ще один жрець – дуергар Тарас.
А поки Бар вовтузивзя з одяганням, в його голові само собою стало відомо ім'я синього ящера.